Західнополіська карстова область

ЗАХІДНОПОЛІ́СЬКА КА́РСТОВА О́БЛАСТЬ  — територія на Волинському та Малому Поліссі, а також Волинській височині, у межах Волинської, частково Рівненської, Львівської, Тернопільської, Хмельницької областей. Пл. бл. 45 тис. км². У геоструктур. відношенні приурочена до Волино-Поділ. монокліналі. Для З.-П. к. о. характерні розвиток карст. та суфозій. процесів, відсутність великих підзем. порожнин, поширення ослаблених ділянок «розрідженої крейди». Карст. процеси розвиваються у тріщинуватій мергел.-крейд. товщі потуж. від декількох метрів у сх. частині області до понад 300 м — у зх. На ділянках з близьким заляганням розчин. порід (Турій.-Костопіл. денудац. рівнина) наявний частково відкритий та задернов. карст з лійками поверхн. вилуговування. На решті тер. з напівпокритим та покритим карстом домінують корозійно-суфозійні западинні форми, зрідка трапляються провальні лійки. Пересічна глиб. карст. форм 1– 2 м (макс. — 9,5 м), діаметр 25–30 м (макс. — до 150 м). Середня ураженість тер. поверхн. карст. формами 4–7 од./км², однак на окремих ділянках карст. полів сягає 60–70 од./км². Розвиток карст. явищ сприяє значному перерозподілу поверхн. стоку. Відомі приклади раптового зникнення води з невеликих озерець (с. Хотин Радивилів. р-ну Рівнен. обл., с. Піщане Камінь-Кашир. р-ну Волин. обл.), існування річки без гирла (р. Сліпа Турія). Висхідні джерела поширені у глибоких улоговинах карст. озер, а також у руслах Стиру, Ікви, Турії, Стоходу, Горині та ін. Карст. води верхньокрейдяного горизонту — осн. джерело водопостачання у регіоні. У межах З.-П. к. о. виділяють Верхньоприп’ят., Прибуз., Туріє-Стохід. (Ковел.), Центр. (Луцько-Рівнен.), Пд.-Сх. (Острог-Сарнен.) та Мало-Поліс. карст. р-ни (за районуванням Б. Іванова, 1971; з уточненнями О. Ломаєва, В. Дублянського, 1980).

Завантажити статтю