ЗВА́РЮВА­Н­НЯ ВИ́БУХОМ — зʼ­єд­на­н­ня металів у твердому стані тиском та енергією вибуху. З. в. виконують у при­стосованих звукопо­глинаючих приміще­н­нях (на май­данчиках, у басейнах, камерах) або під піною у певному діапазоні швидкостей і кутів спів­ударя­н­ня. При З. в. характерна значна залишк. деформація металу в зоні зʼ­єд­на­н­ня. Там він набуває хвилеподіб. форми. У деформов. металі від­бувається необоротне вбира­н­ня кінет. енергії, а місце зʼ­єд­на­н­ня на­грівається (частина металу виноситься з контакт. поверхонь), що й створює умови для фіз. контакту й активації металів. З. в. — порівняно не­склад. високо­продуктив. процес, який забезпечує міцне зʼ­єд­на­н­ня, дає змогу зварювати різнорідні метали. За допомогою З. в. плоских поверхонь одержують біметал. і багатошар. листи, здійснюють плакува­н­ня спец. сплавами великогабарит. виробів (лопаті гідротурбін, реакторів тощо), зʼ­єд­нують елементи метал. кон­струкцій. З. в. за­стосовують при виготовлен­ні труб. дощок і трубчатих пере­хідників для енергетики й ракетобудува­н­ня, металург. устаткува­н­ня, потуж. струмовід­водів, оболонок кабелів звʼязку, при зварюван­ні від­водів у діючих магістрал. нафто- і газо­проводах тощо. Осн. пере­вагами З. в. є швидкість і можливість зʼ­єд­на­н­ня металів і сплавів, зварність яких ін. технологіями значно обмежена або неможлива. Як вибух. речовину найчастіше за­стосовують амоніт. Перші зразки зʼ­єд­на­н­ня (монолітні стрижні з пучків мідних дротів) отримано 1944 М. Лаврентьєвим і його спів­робітниками в Ін­ституті математики АН УРСР (Київ). 1950 у США (Г. Кован, Дж. Дуґлас) виконано дослідж. косих спів­ударів пластин і роз­роблено першу практичну технологію З. в. Системні дослідж. З. в. роз­горнуто на поч. 1960-х рр., зокрема в Ін­ституті електрозварюва­н­ня АН УРСР (В. Кудінов, М. Остапенко, В. Петушков, Ю. Буштедт, Л. Добрушин), Ін­ституті електродинаміки АН УРСР (обидва — Київ), Дні­проп. гірн. ін­ституті, ВНДКТІ труб. промисловості (Дні­пропетровськ, Р. Дідик, М. Юрченко, Ю. Гаєк), Ін­ституті гідродинаміки Сибір. від­діл. АН СРСР (м. Новосибірськ, РФ). З. в. мало декілька етапів роз­витку: кутова схема, паралел. схема та ін. роз­міще­н­ня деталей і вибухівки. У 2-й пол. 1960-х рр. в Ін­ституті електрозварюва­н­ня АН УРСР створ. технології З. в. тонкостін. деталей, за­мкнутих кільцевих швів, елементів жорсткості з листами, плакува­н­ня локальне й великих площин та ін. Київ. фахівцями роз­роблено вибух. камеру місткістю 200 кг вибух. речовини. У ній можна виготовляти біметал. вироби знач. габаритів і конфігурації.