ЗВО́НАК Алесь (Звонак Алесь; справжнє імʼя — Петро Борисович; Пётр Барысавіч; 01(14). 02. 1907, Мінськ — 02. 02. 1996, там само) — білоруський поет, пере­кладач. Член СП Білорусі (1935). Державна премія Білорусі (1992) за збірку «Светлацені». Закінчив Білоруський університет (Мінськ, 1931). Працював від­повід­альний секретар газети «Чырвоная Палач­чына» (1925–27), на Білоруського радіо (1927–29), у Академії наук Білоруської РСР (1934–35), редактор газети «Літаратура і мастацтва» (1935–36). У листопаді 1936 заарештований, засуджений до 10-ти років, покара­н­ня від­бував у Мага­данської області (РФ). 1954 реабілітований. Поеми «Каршун» (1930), «Загай» (1931), збірка віршів «Буры ў граніце» (1929), «На лінію агню» (1932), «Мая Радзіма» (1935) від­значаються романт. під­несеністю, сповнені пафосом жит­тєствердже­н­ня. У збірка «Табе адной» (1957), «Запаветне» (1961), «Рос­сып» (1967), «Прадчуван­не» (1974), «Санеты» (1982), «Ружовая чайка» (1985) роз­думи про життя, коха­н­ня й смерть. Автор книги літературних порт­ретів і спогадів «Неспакойныя сэрцы» (1973), статей про театр і драматургію. Пере­клав білоруської мовою окремі твори А. Чехова, О. Фадєєва, Ш. Ру­ставелі, Д. Кугультінова, О. Пушкіна, М. Некрасова, М. Свєтлова, В. Луговського, О. Прокофʼєва, Ю. Словацького, М. Рильського («Світальная заря», Мінск, 1985), П. Тичини, А. Малишка, В. Сосюри, М. Бажана, Т. Масенка (деякі уві­йшли до збірка «Украинская савецкая паэзія», т. 2, Мінск, 1975; «Ля вечнага агню», Х.; Мінск, 1984). Низку віршів З. українською мовою пере­клали Є. Доломан та І. Драч.