Зелені свята
ЗЕЛЕ́НІ СВЯТА́ Вiдзначають на 50-й день після Великодня. Ін. назви — Трійця, П’ятидесятниця. У давнину Троїц.-русал. обрядовiсть позначена завершенням весняного i поч. лiтнього календар. циклів. В її основі — культ рослинності, магія закликання врожаю. З. с. мають багато допомiж. обрядiв. Із Трiйцею пов’язанi завивання вiнкiв, «клечальна» субота, Русалiї, поминання предкiв, гоніння шуліки (понедiлковi заговини через тиждень після З. с.), які перегукуються з гол. ідеєю — проводом весни та вшануванням пращурiв. Остан. тиждень напередоднi З. с. — «зелений», або «клечаний». За повiр’ям, саме в цей час приходять душi померлих «не своєю смертю» — утоплеників, мертвонароджених або похованих нехрещеними (за нар. уявленнями вони перетворюються на русалок) й намагаються чинити капостi (толочать жита, лякають молодих дiвчат та хлопцiв, нерiдко залоскочують до смертi чи затягають у воду). Щоб задобрити русалок, юнки напередоднi свята в четвер плели на живостоях дерев вiночки — «щоб бавилися нявки» — i розвiшували на гiлках шматки бiлого полотна — «русалкам на льолю». Здебiльшого З. с. розпочинали у п’ятницю. Жiнки до сходу сонця йшли на луг чи у лiс збирати лiкар. рослини. У «клечану» суботу селяни рвали материнку, чебрець, полин, лепеху й прикрашали запаш. зiллям свiтлицi — обтикували лави, стiни, пiдвiконня, образи, а лепехою, осокою, любистком, м’ятою, пижмом, татар. зіллям притрушували долiвку. Надвечір ішли босонiж до лiсу — «щоб дерево не всохло» — й запасалися клечанням — галузками клена, верби, липи, акації, горіха, ясена чи дуба, якими прикрашали обiйстя, ворота, тини, хлiв, одвiрки хати, стрiху, дорiжку від порога до ворiт. Забороненим деревом подекуди вважали осику, проте саме осиковими пагонами обтикували глухi кутки подвiр’я — «щоб вiдьми не заходили». У Карпатах у «клечану» суботу сусiди просили вибачення одне в одного. Троїц. розваги починали з понеділка й святкували тиждень. Протягом трьох клечал. днiв, а особливо у Богодухiв день (вiвторок), селяни органiзовували ігри та забави в лісі чи полі, на вигоні за селом. Подекуди молодіжні забави й танці проводили біля спец. лаштунків — ігорного дуба чи явора (до довгої жердини зверху горизонтально прикріплювали колесо, прикрашене гіллям, квітами, стрічками). У кожному регiонi забави мали свої назви i сюжетнi сценки; дiйства вiдбувалися довкола галузки, прикрашеної квiтами, та свiчки. На Полтавщинi «водили тополю», на Чернiгiвщинi «водили вiльху»); оригiн. обрядовiсть побутувала на Полiссi, фрагменти якої збереглися у селах Рiвненщини — «водити куста». В обряді окремо брали участь зранку пiдлiтковi дiвчатка, в полудень — юнки, а пiсля обiду — жiнки. Гурти збиралися на лiсовiй галявинi, прикрашали зеленню одну з учасниць — «Кустянку», одягали вiночки з живих квiтiв та оздоблювали талiю лепехою. «Кустянка» в оточеннi подруг несла прибрану галузку берези чи клена в село. У супроводі пiсень гурт обходив односельцiв, вiншуючи господарiв величал. текстами та поет. побажаннями статкiв, здоров’я i багатого приплоду в госп-вi, за що їх обдаровували.
Iз З. с. пов’язані поминал. обряди. Селяни ходили до могил померлих родичiв, прикрашаючи гробки клечаним зiллям, переважно лепехою; органiзовували колективнi панахиди. Напередоднi Трiйцi готували поминал. обiди в оселях; якщо це було у четвер, то їх називали «дiдами», у п’ятницю — «бабами». Лiтнi люди готували пiснi страви, серед яких обов’язково мали бути гарячий борщ i коливо, якими розпочинали й закiнчували спільні поминал. трапези. Поруч з їжею клали ложки для небiжчикiв. Трiйчан. празники, як правило, завершували проводами русалок. У четвер пiсля З. с. надвечiр усi гуртом йшли до кладовищ, запалювали смолоскипи, а дiвчата в бiлих сорочках із розплетеним волоссям, узявшись за руки, обходили могили. Це був остан. день, коли виконували веснянки й водили хороводи.
Завантажити статтю
