Зносостійкі матеріали
ЗНОСОСТІЙКІ́ МАТЕРІА́ЛИ — матеріали, що вирізняються підвищеною зносостійкістю при роботі в певних умовах зовнішнього впливу. Зносостійкість матеріалу є характеристикою його здатності опору до зношування в заданих умовах, оцінюваною величиною, зворотн. швидкості (інтенсивності) зношування. Будь-який матеріал може бути зносостійким при роботі в одних умовах (напр., у парі тертя), однак не мати зносостійкості в інших середовищах (напр., абразивних). Розроблено низку основних принципів забезпечення високої зносостійкості. Так, структура матеріалу повинна бути істотно гетерогенною і складатися з твердих зерен, рівномірно розподілених у пружнопластичній металевій матриці (правило Шарпі). Структура поверхневих шарів З. м. істотно не змінюється в процесі тертя або перебудовується в структуру, вигідну з погляду тертя й зношування. Поверхні матеріалів, що труться, повинні мати меншу міцність, ніж нижчерозташовані шари (правило позитивного градієнта). Необхідна умова надійної роботи З. м. — висока міцність адгезійного звʼязку між його твердими включеннями та матрицею. З. м. одержують, як правило, методом лиття (литі сплави) або із застосуванням технології порошкової металургії (спечені порошкові матеріали). Нині серед найбільш застосовуваних З. м. — білі чавуни. Сучасні білі зносостійкі чавуни — багатокомпонентні сплави, осн. легуючим елементом яких є хром (> 12 %). До їх складу також зазвичай вводять у невеликих кількостях марганець, молібден, нікель, мідь. Як З. м. у різних галузях промисловості застосовують і литі високохромисті сталі (10 ÷ 18 % хрому). Деталі, що працюють в умовах абразивного зношування в сполученні з ударними навантаженнями й високими тисками (траків гусеничних машин, щік дробарок, хрестовин залізничних і трамвайних шляхів), виготовляють з високомарганцової литої сталі 110Г13Л (сталь Гадфілда; 9 ÷ 1,3 % С, 11,5 ÷ 14,5 % Mn і 0,3 ÷ 1,0 % Si). Твердість сталі для виробництва деталей, які експлуатують в умовах знач. тисків і ударних навантажень, підвищують наклепуванням. Саме тому сталь 110Г13Л складно обробляти різанням. Серед високоефективних видів литих З. м. — литі композити на основі заліза — сплави систем Fe–TiB2, Fe–ZrB2, Fe–HfB2, а також литі композиційні матеріали на основі мідних сплавів, армованих твердими сталевими гранулами. Для виготовлення штампового та різального інструменту застосовують інструментальні сталі. За хімічним складом, призначенням і властивостями розрізняють нетеплостійкі, напівтеплостійкі й теплостійкі інструментальні сталі. Нетеплостійкі сталі (вуглецеві з вмістом вуглецю 0,8 ÷ 1,35 % або низьколеговані з вмістом легуючих елементів до 3 ÷ 5 %) після відповідного термічного оброблення отримують високу твердість, міцність і зносостійкість (однак вони ці властивості зберігають лише при т-рах до 250 ÷ 300 °С). Напівтеплостійкі сталі — (зазвичай) високохромисті (3 ÷ 18 % Cr) і високовуглецеві (понад 1,0 ÷ 1,5 % С) — зберігають підвищені службові властивості при температурах до 400 ÷ 500 °С. До теплостійких інструментальних сталей зараховують високолеговані штампові сталі для гарячого деформування та швидкорізальні сталі з вмістом легуючих елементів (вольфраму, молібдену, ванадію, кобальту, хрому) 4 ÷ 25 %. Максимальні експлуатаційні температури останніх — 500 ÷ 720 °С. Найповніше дозволяє реалізувати осн. умови створення З. м. з яскраво вираженою гетерогенною структурою технологія порошкової металургії. Одним з перших характерних прикладів успішного використання методів порошкової металургії для одержання З. м. було виготовлення деталей з порошку заліза з наступною цементацією спечених заготовок у твердому або газовому карбюризаторі. Високу зносостійкість має порошкова хромиста сталь ЖЧ25Х3, яку виготовляють із порошків заліза (65 %), білого чавуну (25 %) і високохромистої сталі (10 %). Останнім часом завдяки високій міцності, підвищеній твердості й зносостійкості при відносно низькій вартості привертають увагу фахівців порошкові бормісткі сплави на основі заліза. Внаслідок істотно гетерогенної структури вони забезпечують підвищення зносостійкості порівняно зі сталлю ШХ15 в 3–5 разів. Значне поширення серед спечених З. м. отримали тверді сплави та карбідосталі, що містять частки карбідів (боридів) тугоплавких металів (вольфраму, титану, хрому та ін.), зцементовані металевою (кобальт, нікель, сталь) звʼязкою (з підвищенням вмісту в сплаві тугоплавкої фази збільшується його твердість і зносостійкість, однак зменшується ударна вʼязкість). Надвисока твердість, зносостійкість та низький коефіцієнт тертя характерні спеченим матеріалам з конструкц. кераміки на основі металоподібних карбідів, боридів, нітридів або оксидів перехідних металів (карбід і нітрид бору, карбід кремнію, оксид алюмінію). Безпористі матеріали з конструкц. кераміки використовують для виготовлення деталей, що піддаються інтенсивному корозійному та абразивному впливу (напр., торцевих ущільнень насосів). Для забезпечення високої твердості й зносостійкості поверхневих шарів деталей, а також відновлення поверхні зношених деталей, використовують наплавні З. м. Як наплавні застосовують тверді сплави типу сормайту (на основі заліза, близькі до чавунів із високим вмістом хрому), стеліту (хромвольфрамокобальтові, призначені для наплавлення деталей, що працюють в умовах абразивного зношування з динамічними навантаженнями) та реліту (суміші карбідів вольфраму W2C + WC). Розроблено технології одержання зносостійких покриттів з самофлюсувальних порошкових матеріалів на основі сплавів нікелю (Ni–Cr–B–Si–C) або заліза (Fe–Mn–C–B–Si). Провідні наукові школи в галузі розроблення литих З. м. функціонують у Фізико-технологічному інституті металів та сплавів НАНУ (Київ) та Українському державному НДІ спецсталей, сплавів та феросплавів (Запоріжжя), спечених порошкових і керамічних З. м. — Інститут проблем матеріалознавства НАНУ, Інститут надтвердих матеріалів НАНУ, наплавочних З. м. — Інститут електрозварювання НАНУ (усі — Київ) та Фізико-механічний інститут НАНУ (Львів).