ЗНОСО­СТІЙКІ́ МАТЕРІА́ЛИ — матеріали, що вирізняються під­вищеною зносо­стійкістю при роботі в певних умовах зовнішнього впливу. Зносо­стійкість матеріалу є характеристикою його здатності опору до зношува­н­ня в за­даних умовах, оцінюваною величиною, зворотн. швидкості (інтенсивності) зношува­н­ня. Будь-який матеріал може бути зносо­стійким при роботі в одних умовах (напр., у парі тертя), однак не мати зносо­стійкості в інших середовищах (напр., абразивних). Роз­роблено низку основних принципів забезпече­н­ня високої зносо­стійкості. Так, структура матеріалу повин­на бути істотно гетероген­ною і складатися з твердих зерен, рівномірно роз­поділених у пружнопластичній металевій матриці (правило Шарпі). Структура поверх­невих шарів З. м. істотно не змінюється в процесі тертя або пере­будовується в структуру, вигідну з по­гляду тертя й зношува­н­ня. Поверх­ні матеріалів, що труться, повин­ні мати меншу міцність, ніж нижчерозташовані шари (правило позитивного градієнта). Необхідна умова надійної роботи З. м. — висока міцність адгезійного звʼязку між його твердими включе­н­нями та матрицею. З. м. одержують, як правило, методом лиття (литі сплави) або із за­стосува­н­ням технології порошкової металургії (спечені порошкові матеріали). Нині серед найбільш за­стосовуваних З. м. — білі чавуни. Сучасні білі зносо­стійкі чавуни — багатокомпонентні сплави, осн. легуючим елементом яких є хром (> 12 %). До їх складу також за­звичай вводять у невеликих кількостях марганець, молібден, нікель, мідь. Як З. м. у різних галузях промисловості за­стосовують і литі високохромисті сталі (10 ÷ 18 % хрому). Деталі, що працюють в умовах абразивного зношува­н­ня в сполучен­ні з ударними навантаже­н­нями й високими тисками (траків гусеничних машин, щік дробарок, хрестовин залізничних і трамвайних шляхів), виготовляють з високомарганцової литої сталі 110Г13Л (сталь Гадфілда; 9 ÷ 1,3 % С, 11,5 ÷ 14,5 % Mn і 0,3 ÷ 1,0 % Si). Твердість сталі для виробництва деталей, які екс­плуатують в умовах знач. тисків і ударних навантажень, під­вищують наклепува­н­ням. Саме тому сталь 110Г13Л складно обробляти різа­н­ням. Серед високоефективних видів литих З. м. — литі композити на основі заліза — сплави систем Fe–TiB2, Fe–ZrB2, Fe–HfB2, а також литі композиційні матеріали на основі мідних сплавів, армованих твердими сталевими гранулами. Для виготовле­н­ня штампового та різального інструменту за­стосовують інструментальні сталі. За хімічним складом, при­значе­н­ням і властивостями роз­різняють нетепло­стійкі, напів­тепло­стійкі й тепло­стійкі інструментальні сталі. Нетепло­стійкі сталі (вуглецеві з вмістом вуглецю 0,8 ÷ 1,35 % або низьколеговані з вмістом легуючих елементів до 3 ÷ 5 %) після від­повід­ного термічного обробле­н­ня отримують високу твердість, міцність і зносо­стійкість (однак вони ці властивості зберігають лише при т-рах до 250 ÷ 300 °С). Напів­тепло­стійкі сталі — (за­звичай) високохромисті (3 ÷ 18 % Cr) і високовуглецеві (понад 1,0 ÷ 1,5 % С) — зберігають під­вищені службові властивості при температурах до 400 ÷ 500 °С. До тепло­стійких інструментальних сталей зараховують високолеговані штампові сталі для гарячого деформува­н­ня та швидкорізальні сталі з вмістом легуючих елементів (вольфраму, молібдену, ванадію, кобальту, хрому) 4 ÷ 25 %. Максимальні екс­плуатаційні температури остан­ніх — 500 ÷ 720 °С. Найповніше до­зволяє реалізувати осн. умови створе­н­ня З. м. з яскраво вираженою гетероген­ною структурою технологія порошкової металургії. Одним з перших характерних прикладів успішного викори­ста­н­ня методів порошкової металургії для одержа­н­ня З. м. було виготовле­н­ня деталей з порошку заліза з на­ступною цементацією спечених заготовок у твердому або газовому карбюризаторі. Високу зносо­стійкість має порошкова хромиста сталь ЖЧ25Х3, яку виготовляють із порошків заліза (65 %), білого чавуну (25 %) і високохромистої сталі (10 %). Остан­нім часом завдяки високій міцності, під­вищеній твердості й зносо­стійкості при від­носно низькій вартості привертають увагу фахівців порошкові бормісткі сплави на основі заліза. Внаслідок істотно гетероген­ної структури вони забезпечують під­вище­н­ня зносо­стійкості порівняно зі ста­л­лю ШХ15 в 3–5 разів. Значне пошире­н­ня серед спечених З. м. отримали тверді сплави та карбідо­сталі, що містять частки карбідів (боридів) тугоплавких металів (вольфраму, титану, хрому та ін.), зцементовані металевою (кобальт, нікель, сталь) звʼязкою (з під­вище­н­ням вмісту в сплаві тугоплавкої фази збільшується його твердість і зносо­стійкість, однак зменшується ударна вʼязкість). Надвисока твердість, зносо­стійкість та низький коефіцієнт тертя характерні спеченим матеріалам з кон­струкц. кераміки на основі металоподібних карбідів, боридів, нітридів або оксидів пере­хідних металів (карбід і нітрид бору, карбід кремнію, оксид алюмінію). Без­пористі матеріали з кон­струкц. кераміки використовують для виготовле­н­ня деталей, що під­даються інтенсивному корозійному та абразивному впливу (напр., торцевих ущільнень насосів). Для забезпече­н­ня високої твердості й зносо­стійкості поверх­невих шарів деталей, а також від­новле­н­ня поверх­ні зношених деталей, використовують наплавні З. м. Як наплавні за­стосовують тверді сплави типу сормайту (на основі заліза, близькі до чавунів із високим вмістом хрому), стеліту (хромвольфрамокобальтові, при­значені для наплавле­н­ня деталей, що працюють в умовах абразивного зношува­н­ня з динамічними навантаже­н­нями) та реліту (суміші карбідів вольфраму W2C + WC). Роз­роблено технології одержа­н­ня зносо­стійких покрит­тів з самофлюсувальних порошкових матеріалів на основі сплавів нікелю (Ni–Cr–B–Si–C) або заліза (Fe–Mn–C–B–Si). Провід­ні наукові школи в галузі роз­робле­н­ня литих З. м. функціонують у Фізико-технологічному ін­ституті металів та сплавів НАНУ (Київ) та Українському державному НДІ спец­сталей, сплавів та феро­сплавів (Запоріж­жя), спечених порошкових і керамічних З. м. — Ін­ститут про­блем матеріало­знавства НАНУ, Ін­ститут надтвердих матеріалів НАНУ, наплавочних З. м. — Ін­ститут електрозварюва­н­ня НАНУ (усі — Київ) та Фізико-механічний ін­ститут НАНУ (Львів).