Зовнішня політика України

Визначення і загальна характеристика

ЗО́ВНІШНЯ ПОЛІ́ТИКА УКРАЇ́НИ Від­новле­н­ня незалежності України 1991 та роз­виток її держ. ін­ститутів припали на період кардинал. політ. змін у системі між­нар. від­носин, повʼязаних із заверше­н­ням «холод. війни», роз­падом «соціаліст. табору» та припине­н­ням глобал. конфронтації між над­державами. У Європі ці зруше­н­ня ознаменувалися насамперед виникне­н­ням нових незалеж. держав та зникне­н­ням військ.-політ. й ідеол. проти­стоя­н­ня. У процесі формува­н­ня влас. зовн. політики Україна по­ставила дві осн. мети: по-перше, забезпече­н­ня ви­зна­н­ня її незалежності та суверенітету, сприя­н­ня закріплен­ню і подальшому роз­витку державотвор. процесу, політ. й екон. реформ; по-друге, забезпече­н­ня входже­н­ня до світ. спів­товариства як повноправ. та впливового чл., викори­ста­н­ня наявних екон. і ресурс. потенціалів, геополіт. становища для закріпле­н­ня належ. ролі в європ. регіон. системі. Фундаментал. засади З. п. У. ви­значено Кон­ституцією, її принципи та зав­да­н­ня викладено в Декларації про держ. суверенітет (1990), По­станові ВР «Основні напрями зовнішньої політики України» (1993), Законі «Про основи національної без­пеки України» (2003). З. п. У. базується на принципах рівноправності й від­критості, взаємоповаги та взаємовигідності, не­втруча­н­ня держав у внутр. справи одна одної. Україна об­стоює непорушність між­нар. миру і без­пеки, засуджує викори­ста­н­ня війни як засобу політики, під­тримує принцип неза­стосува­н­ня сили та за­грози силою, прагне до виріше­н­ня між­нар. суперечок лише мир. засобами, ви­знає примат між­нар. права, пріоритет заг.-ви­знаних норм між­нар. права перед нормами внутр.-держ. права. Основою З. п. У. проголошено від­сутність територ. претензій до сусідів, насамперед Україна не ви­знає жодних територ. претензій до себе. Вона проголосила, що буде неухильно дотримуватися між­нар. стандартів прав людини, забезпечувати права нац. меншин, що мешкають на її тер., вживати належ. заходів щодо збереже­н­ня нац. самобутності українців за кордоном згідно з нормами між­нар. права. Зав­да­н­ня З. п. У.: утвердже­н­ня та роз­виток незалеж. держави; забезпече­н­ня стабільності між­нар. становища України, її територ. цілісності та недоторкан­ності кордонів; захист прав, інтересів громадян України та її юрид. осіб за кордоном; створе­н­ня умов для під­трима­н­ня контактів із зарубіж. українцями; пошире­н­ня у світі репутації України як надійного й перед­бачуваного партнера. У З. п. У. знаходить вияв прагне­н­ня держави брати активну участь у світ. політиці. Україна ви­ступила на між­нар. арені з низкою ініціатив (насамперед у рамках ООН), які під­тримали ін. країни, зокрема стосовно врегулюва­н­ня грузино-абхаз. і Придністров. конфліктів; була одним із ініціаторів ухвале­н­ня Конвенції про без­пеку персоналу ООН 1994 (чинна від 1999). У Києві за пропозицією укр. сторони 2003 проведено між­нар. конф. ООН, на якій порушено пита­н­ня щодо миру на Близькому Сході. Це фактично перший між­нар. форум, де план близькосх. врегулюва­н­ня «Дорожня карта» ді­став під­тримку багатьох країн-чл. ООН. Саме від­повід­ал. зовн. політика та послідовне викона­н­ня взятих на себе між­нар. зобовʼязань сприяли закріплен­ню у світі позитив. ставле­н­ня до України, яке сформувалося завдяки добровіл. від­мові від третього в світі за потужністю ядер. потенціалу та при­єд­нан­ню до Договору про нерозпо­всюдже­н­ня ядер. зброї 1968 як без­ʼядер. держави, дотриман­ню зобовʼязань зі скороче­н­ня звич. озброєнь, врегулюван­ню територ. спорів із сусід. країнами, закри­т­тю ЧАЕС тощо. Особливе місце в З. п. У. посіли зав­да­н­ня інтеграції укр. економіки у світ. госп-во й забезпече­н­ня екон. реформ. «Економізація» зовн. політики — від­мітна риса сучас. періоду укр. історії, наоч. прояв її прагмат. орієнтації. Пром., торг. та фінанс. звʼязки з ін. країнами, активне спів­робітництво з між­нар. екон. організаціями ви­ступають важливими факторами внутр.-екон. роз­витку держави. У процесі проведе­н­ня внутр. реформ Україна активно спів­працює зі світ. і європ. фінанс. структурами (МВФ, Світ. банком, ЄБРР та ін.). Для неї є важливим викори­ста­н­ня зарубіж. екон. потенціалу та досвіду ринк. господарюва­н­ня для при­скоре­н­ня реформ, залуче­н­ня іноз. інвестицій у нац. економіку, сприя­н­ня модернізації упр. в економіці та за­провадже­н­ня нових технологій. Зуси­л­ля З. п. У. також спрямов. на встановле­н­ня та роз­виток наук.-тех. спів­робітництва з роз­виненими країнами світу, під­тримку нац. науки й освіти, збереже­н­ня інтелектуал. потенціалу, інте­грува­н­ня його у світ. наук. та інформ. про­стір. Провід. пріоритет З. п. У. — інте­грува­н­ня в європ. і євроатлант. структури; стратег. курс, що ви­значає осн. напрями сучас. зовн.-політ. та внутр. роз­витку, — європ. вибір України (по­ступове інте­грува­н­ня в ЄС). Від­носини з ЄС у політ., екон., наук.-тех. та ін. сферах, базовані на положе­н­нях Угоди про партнерство і спів­робітництво України і Європ. спів­товариств та їхніх країн-чл. 1994, мають роз­галужену структуру дво­сторон. спів­робітництва (саміти Україна–ЄС тощо). Стосунки з НАТО Україна роз­глядає в контекс­ті забезпече­н­ня нац. без­пеки, а також як засіб зміцне­н­ня європ. регіон. без­пеки. Вони формалізов. у рамках Хартії про особливе партнерство між Україною і НАТО 1997, Ради євроатлант. партнерства та про­грами «Партнерство заради миру». Україна не ви­ступає проти роз­шире­н­ня НАТО на Сх. у принципі, але висловлює занепокоє­н­ня стосовно утворе­н­ня нових ліній поділу континенту внаслідок цього роз­шире­н­ня, а також наполягає, щоб його су­проводжувала подальша роз­будова особливого партнерства України та НАТО. При цьому вона роз­виває й ін. напрями європ. регіон. спів­робітництва у сфері без­пеки, зокрема роз­глядає ОБСЄ як важливий механізм забезпече­н­ня регіон. між­нар. без­пеки, ви­ступає за подальше роз­шире­н­ня сфери діяльності ОБСЄ, зміцне­н­ня та під­вище­н­ня ефективності діяльності її структур. Пріорит. напрям у сфері дво­сторон. від­носин — роз­виток політ., екон., наук.-тех., культур. та ін. стосунків із сусід. державами. Україна послідовно під­тримує курс на укладе­н­ня з ними повномас­штаб. договорів про добросусідство й спів­робітництво з метою закріпле­н­ня існуючих держ. кордонів та роз­будови добросусід. і взаємовигід. від­носин у всіх галузях. Значну увагу Україна приділяє інте­груван­ню в структури субрегіон. спів­праці: Центр.-європ. ініціативу, Чорномор. екон. спів­робітництво тощо. Від­носини із зх. державами — осн. засіб забезпече­н­ня інте­грува­н­ня України у світ. економіку, зміцне­н­ня її ролі в європ. справах, створе­н­ня умов для роз­шире­н­ня участі та входже­н­ня в недалекому майбутньому до європ. та євроатлант. структур. Ключовими партнерами з-поміж зх. держав для України є США та провід­ні зх.-європ. держави. Особливості геополіт. роз­ташува­н­ня України, її екон. становища, стану госп. звʼязків, істор. та культур. роз­витку зумовлюють особливе місце укр.-рос. від­носин у системі З. п. У. Через різноплановість, багатовимірність та значимість для роз­витку України і європ. регіону загалом ці від­носини за своїм характером мають бути саме «стратег. партнерством», ви­значал. характеристикою якого повин­но стати по­стійне по­глибле­н­ня взаємозалежності. Основою для роз­будови укр.-рос. від­носин став договір про дружбу, спів­робітництво і партнерство 1997. Серед зовн.-політ. пріоритетів України — спів­праця з державами пострад. простору. Як спів­засновник СНД, вона ви­ступає за активізацію багато­сторон. екон. спів­робітництва, роз­виток торг.-екон. та ін. звʼязків між країнами СНД на засадах суверен. партнерства, рівноправності й взаємовигоди. Водночас Україна активно роз­виває спів­працю з пострад. країнами у рамках ҐУАМ, Єдиного економічного простору та ін. Гол. зав­да­н­ня З. п. У. на пострад. просторі — створе­н­ня зони вільної торгівлі, сприя­н­ня роз­витку пром. кооперації тощо. Традиційно важливе місце у З. п. У. посідає діяльність в ООН, одним із засновників якої є Україна, та її спеціалізов. установах. Участь у цих між­нар. організаціях стала одночасно інструментом утвердже­н­ня України на між­нар. арені та засобом ефектив. впливу на роз­виток світ. системи. Вона також сприяє реалізації її прагне­н­ня до дієвої участі у формуван­ні нового між­нар. порядку. Україна надає першочерг. значе­н­ня миротвор. діяльності ООН, спрямов. на від­верне­н­ня та врегулюва­н­ня між­нар. конфліктів, бере активну участь у миротвор. діяльності під егідою ООН по всьому світі. Особливості істор. роз­витку укр. етносу зумовили його геогр. роз­порошеність, при­звели до утворе­н­ня чисел. нац. укр. осередків у багатьох країнах у різних частинах світу. Тому під­трима­н­ня контактів із укр. діаспорою є для З. п. У. одним із провід. зав­дань, покликаним сприяти роз­витку гуманітар. та ін. контактів зарубіж. українців з істор. Батьківщиною (важлива функція — захист прав зарубіж. українців, повʼязаних зі збереже­н­ням ними своєї нац. ідентичності). У процесі становле­н­ня та роз­будови незалеж. України її зовн. політика ві­діграла сут­тєву роль в утверджен­ні між­нар. статусу укр. держави, створен­ні позитив. між­нар. іміджу та ви­значен­ні її місця в сучас. світ. процесах.

Л. В. Губерський

Завантажити статтю