Зольники
ЗО́ЛЬНИКИ — особливий вид різночасових археологічних пам’яток. Характерні ознаки: курганоподібна форма, попелясто-сірий вміст ґрунту, велика кількість знахідок побутово-вироб. призначення. Найдавніші З. були поширені у лісостепу й степу Пн. Причорномор’я від доби пізнього бронз. віку до скіф. часу (15–12 — 6–5 ст. до н. е.). Подекуди вони сягали вис. 1,5–2 м і мали діаметр до 20 м. Утворювались на місці старих садиб, мешканці яких, намагаючись отримати згоду духів предків на переселення в ін. місце, навмисне розбирали житла, розбивали посуд, розміщували біля вогнищ глиняні статуетки людей чи тварин, іноді здійснювали поховання людей або частин їхнього тіла. Ці найдавніші З. принципово відрізняються від зольних антич. жертовників 4–2 ст. до н. е., розташ. в окремих частинах міст, що не були безпосередньо пов’язаними із житлами. Іноді терміном «З.» помилково позначають попелясто-сірі ґрунти давніх поселень або відклади побут. сміття у природ. пониззях рельєфу на поселеннях чи за їхніми межами, якщо вони утворюють вали, дуги тощо.
Рекомендована література
- Березанська С. Нове джерело до розуміння зольників білогрудівського типу // Археологія. 1970. Т. 24;
- Ya. P. Gerškovič. Studien zur spätbronzezeitlichen Sabatinovka-Kultur am unteren Dnepr und an der Westkuste des Azovschen Meers // Archäologie in Eurasien. 1999. Bd. 7;
- Його ж. Феномен зольников белогрудовского типа // Рос. археология. 2004. № 4.