Зольники
ЗО́ЛЬНИКИ — особливий вид різночасових археологічних памʼяток. Характерні ознаки: курганоподібна форма, попелясто-сірий вміст ґрунту, велика кількість знахідок побутово-вироб. призначення. Найдавніші З. були поширені у лісостепу й степу Пн. Причорноморʼя від доби пізнього бронз. віку до скіф. часу (15–12 — 6–5 ст. до н. е.). Подекуди вони сягали вис. 1,5–2 м і мали діаметр до 20 м. Утворювались на місці старих садиб, мешканці яких, намагаючись отримати згоду духів предків на переселення в ін. місце, навмисне розбирали житла, розбивали посуд, розміщували біля вогнищ глиняні статуетки людей чи тварин, іноді здійснювали поховання людей або частин їхнього тіла. Ці найдавніші З. принципово відрізняються від зольних антич. жертовників 4–2 ст. до н. е., розташ. в окремих частинах міст, що не були безпосередньо повʼязаними із житлами. Іноді терміном «З.» помилково позначають попелясто-сірі ґрунти давніх поселень або відклади побут. сміття у природ. пониззях рельєфу на поселеннях чи за їхніми межами, якщо вони утворюють вали, дуги тощо.