Зорич Анастасія Антонівна
Визначення і загальна характеристика
ЗО́РИЧ Анастасія Антонівна (22. 12. 1916(04. 01. 1917), Одеса — 08. 03. 2000, там само) — прозаїк. Член НСПУ (1954). Закін. Одес. університет (1957), Літ. інститут у Москві (1961). Працювала від 1936 журналісткою. 1983–90 — гол. ред. альманаху «Горизонт» (Одеса). Писала російською мовою. Дебютувала нарисом «Боцман морского судна» (Москва, 1951). Щоденне життя працівників моря займало чільне місце у її творчості, як і героїка боротьби проти фашизму. Писала також для дітей: повісті «Илийка» (О., 1954; 1966; Кишинев, 1956), «Не смолкает прибой» (К., 1958; 1988), «Необычайные приключения маленького Кикикао» (О., 1988; укр. перекл. — К., 1969). За мотивами повісті З. «За пеленой тумана» (О., 1970) створ. т/ф «Його берег» (Одес. телестудія, 1986).
Додаткові відомості
- Основні твори
- Капитан дальнего плавания: Роман. О., 1957; Вернись к своей весне: Роман. О., 1960; Верю тебе, Фарид: Роман. К., 1965; Войди другом в мой дом: Роман. К., 1968; Проснутся птицы: Рассказы. О., 1969; Не только попутный ветер: Роман. К., 1971; 1975; Встречи… Разлуки…: Роман. О., 1972; Утренние прогулки: Рассказы. О., 1974; И остается доброта: Роман. К., 1977; 1988; Красный мрамор: Роман. О., 1978; К., 1984; Горький плод померанца: Роман. О., 1979; К., 1984; Как их называть?: Роман. К., 1981; Живая вода: Рассказы. К., 1985; И снова зацветет сирень: Роман. О., 1986; Не спешите обвинять молодых: Роман. К., 1989.
Рекомендована література
Завантажити статтю
Людина 
