ЗАБАВЛЯ́НКИ — жанр дитячого фольклору. Ін. назва — утішки. Пере­важно короткі віршов. твори, які виконують речитативом або на­співують на простеньку мелодію; адресують немовлятам, які спри­ймають їх як набір приєм. звуків і рухів, а також дітям, які вже дещо ро­зуміють зі звернених до них слів. З. су­проводжують гой­да­н­ня дитини в колисці, під­ки­да­н­ня на коліні чи ступні дорослого (чукикалки), пере­бира­н­ня та потягува­н­ня пальчиків, похитува­н­ня голівки, під­німа­н­ня ручок й ін. рухи, які є не лише роз­вагою, а й потріб. для малюка фіз. вправами. По­єд­на­н­ня руху зі словом, на­співом створює від­чу­т­тя комфорту; елементар. зміст сприяє пі­знан­ню най­простіших предметів та явищ, самоусві­домлен­ню дитини, опануван­ню нею мови й мовле­н­ня. Цьому особливо допомагає участь самої дитини у виконан­ні творів у формі діалогу, коротких жартівливих віршиків, що часто починаються з казкових формул («Був собі…», «Жив собі…», «Жив-був…» та ін.). У деяких з них використовується при­йом без­кінечності, який створюють адресовані малюкові пита­н­ня, що спонукають до актив. участі в забаві, стимулюють памʼять і мовле­н­ня. Кумулятивна будова З.-діалогів у формі ланцюжка питань та від­повід­ей сягає архаїч. мисле­н­ня й давніх уявлень. У практиці нар. вихова­н­ня активність дитини та реакція на забави були показником її роз­витку.