ЄВРЕЇ́НОВ Борис Олексі­йович (Евреинов Борис Алексеевич; 24. 11. 1888, с. Борщень Курської губ., Росія — 29. 10. 1933, Прага) — російський історик. Закін. істор.-філол. факультет С.-Петербур. університету (1913). Від­тоді — мировий суддя 4-го Льгов. судового округу Курської губ.; 1917 — повіт. комісар Тимчас. уряду в Курській губ., чл. партії кадетів. Після більшов. пере­вороту 1917 пере­їхав до Києва, у червні 1918 — лютому 1919 — секр. вченого комітету Міністерства ісповідань Української Держави. Від 1919 — у 17-му гусар. Черніг. полку Добровол. армії А. Денікіна. 1920 у звʼязку з поране­н­ням еваку­йов. до м. Салоніки (Греція). Згодом пере­їхав у Варшаву, від 1923 — у Празі. Член Рос. навч. колегії, від 1928 — приват-доцент Рос. академ. групи. Один із засн. та секр. Рос. істор. товариства у Празі (1925), чл. ради і вченої комісії Рос. закордон. істор. архіву, чл. Спілки рос. письмен­ників і журналістів у Чехо-Словач­чині. Досліджував життя і творчість рос. анархіста й письмен­ника М. Бакуніна, зокрема його праз. період. У ст. «Борьба Москвы с восточными иногородцами в бас­сейне Волги и Камы» («Записки Рус­ского исторического общества в Праге», 1927, кн. 1) ви­ступив проти заг. тверджень євразійців про мирний характер рос. колонізації в Поволжі 16–17 ст. Автор низки літ. творів, на­друк. у рос. емі­грант. часописах.