Єзуїти

Визначення і загальна характеристика

ЄЗУЇ́ТИ (від лат. Jesu — Ісус) — члени чернечого ордену РКЦ. Офіційна назва — Товариство Ісуса (Societas Jesu). Засновано 1534 у Парижі іспанським дворянином Ігнатієм Ло­йолою (канонізовано 1622) на зразок апостолату — послідовників та учнів Ісуса Христа. Затверджено 1540 папою Павлом III з метою протидіяти реформам М. Лютера. Члени ордену під­порядковані без­посередньо генералові ордену і папі римському.

Від початку існува­н­ня Товариство намагалося давати своїм членам всебічну освіту, діяв 2-річний новіціят, після якого кандидати складали обітницю убогості, моральної чистоти, цнотливості і слухняності. Головний документ ордену — Кон­ституції (1558). У 16 ст. РКЦ, якій за­грожували внутрішні суперечності і натиск Реформації, доручила Є. створе­н­ня міцної системи теологічно-апологетичного захисту. За короткий час Є. стали могутньою реліг.ійно-ідеологічною, політичною і економічною силою. Як «орден учених» вони отримали під своє керівництво завдяки декретам Тридентського собору 1545–63 духовні семінарії. Ви­знавши шкільництво головним напрямом своєї діяльності, Є. почали засновувати і власні на­вчальні заклади, де виховували духовенство пере­важно з тих країн, яким особливо за­грожувала схизма.

Станом на 1615 чисельність ордену сягала 13 тис. осіб. По­ступово Є. пере­творилися на монополістів у галузі освіти і вихова­н­ня у католицькій Європі. 1773 під тиском королів Португалії, Іспанії і Франції та побоюючись зро­ста­н­ня могутності ордену, папа Климент XIV прийняв ріше­н­ня про його роз­пуск, проте 1814 по­становою папи Пія VII Товариство Ісуса від­новлене. Нині Є. — най­впливовіший чернечий орден РКЦ. Його складають 9 асистенцій, що охоплюють різні регіони світу, керівництво якими здійснює Ген. рада на чолі з генералом у Римі. Є. керують дипломат., наук. та освіт. сферами діяльності Ватикану. Станом на 2007 Товариство Ісуса нараховувало 19 216 членів у 112-ти країнах. Є. видають понад 4 тис. часописів 50 мовами світу загальним накладом 150 млн примірників; утримують 33 власні університети і 200 шкіл різного типу.

Незабаром після приходу на тер. Корони Польської (1565) Є. поширилися і на укр.-білорус. етнічних землях, засновуючи свої школи-колегії, що від­значалися на той час найвищим рівнем освіти з усіх шкіл. Поділялися вони на 2 від­діли — нижчий, або гімназію з 5 класами, і вищий з 3 р. навч. філософії і 4 богословʼя. На укр. землях діяло 23 колегії, найважливіші з них — у м. Ярослав (нині Польща; від 1574; на поч. 17 ст. на­вчалося бл. 600 учнів), Львів (1608 — 700 учнів), Луцьк (1614 — 400 учнів), Камʼянець-Подільський (нині Хмельн. обл.), Він­ниця, Бар (нині Вінн. обл.), Берест, Пінськ (обидва — нині Білорусь), Пере­мишль (нині Польща), Київ (1647–49); більшість з них мали лише нижчі від­діли (вищі були в Пінську), у деяких викладали русинську мову. У школах Є. на­вчалося багато синів укр. шляхти, у семінаріях бували укр. канд. духовного сану, як також у Вілен. академії (нині Вільнюс, 1579).

Школи Є. стали взірцем для пізніших українських греко-катол. і православ. (Київ. колегіум) шкіл. 1661 польс. король Ян ІІ Казимир надав Львів. єзуїт. колегії статус університету. Є. брали активну участь у під­готовці та самій Берестейській унії (1596), зокрема П. Скарга (автор полем. кн. «O jedności Kościoła Bożego pod jednym pasterzem…», 1577), Б. Гербест (започаткував полеміку з Г. Смотрицьким), папський дипломат А. Пос­севіно (здійснював дипломат. місію при дворі царя Івана ІV Васильовича 1581–82).

Є. не лише провадили унійну акцію, але й латинізували та полонізували, зокрема у своїх колегіях. Через це запороз. козацтво пере­слідувало Є. під час воєн, а в договорах із Польщею домагалося їх усуне­н­ня з укр. територій. Крім того, греко-катол. митрополити скаржилися в Римі на Є. за проповід­ува­н­ня змінити унію на латинство. У звʼязку з цим 1625, 1665 і 1704 генерали ордену не лише заборонили пере­манювати греко-католиків у латин. обряд, а й роз­порядилися, щоб Є. у Речі Посполитій ви­вчали візант. обряд, місц. традиції і церк.-словʼян. мову. Після касації чину Є. польс. Едукац. комісія пере­дала 1781 василіянам єзуїт. колегію в Барі та будинки у м. Овруч (нині Житомир. обл.), Острог (нині Рівнен. обл.) і Володимир (нині Володимир-Волинський Волин. обл.).

Після 2-го і 3-го поділів Речі Посполитої (1793 і 1795) члени ліквідованого. ордену Є. зна­йшли собі притулок у Рос. імперії, присягнувши на вірність Катерині ІІ. 1800 з до­зволу імператора Павла І від­крито єзуїт. колегіум у С.-Петербурзі. 1801 папа Пій VІІ офіційно затвердив функціонува­н­ня ордену у Рос. імперії, що стало поч. до від­новле­н­ня його діяльності в усьому світі. 1814 імператор Олександр І під­писав декрет про ви­гна­н­ня Є. з Рос. імперії. Натомість від­новл. чин мав свої монастирі у великих містах Галичини (Львів, Тернопіль, Станіслав та ін.), конвікт з г-зією у м. Хирів (нині Старосамбір. р-ну Львів. обл.; від­критий 1886) і місцевість Кохавина. Від 1877 за роз­порядже­н­ням Конгрегації над­звичай. справ Є. таємно провадили душпастир. діяльність серед греко-католиків Холмщини, пере­слідуваних Моск. патріархією. 1882 Є. допомагали реформувати ЧСВВ. Після енцикліки папи Пія ХІ «Ecclesiam Dei» 1923 по­став Сх. від­діл Є. з осередками у м. Альбертин (нині у складі м. Слонім, Білорусь) та Дубно (нині Рівнен. обл.), де Є. провадили Папську семінарію. Видатними діячами цієї гілки були о. Я. Урбан (ред. двомісячника «Oriens»), В. Домбровський, іспанець Я. Моріль­йо (видавець ж. «Oriente Europeo»).

Серед Є. досліджував історію Церкви Сх. Європи А.-М. Амман. Чимало українців навч. у єзуїт. університетах, напр., в «Канізіянумі» (м. Ін­нсбрук, Австрія) — майбутні митрополити Йосиф Сліпий і К. Богачевський. В СРСР Є. служили нелегально. Нині в Україні діє гол. дім Є. у Львові (з пред­ставництвом у Києві), якому під­порядков. парафії св. Анни у Хмельницькому, Успі­н­ня Пресвятої Богородиці у с. Чорний Острів (Хмельн. обл.) і у м. Кіцмань (Чернів. обл.). Протоігуменом (суперіором) Є. України є о. Давид Назар.

Літ.: S. Załęski. Jezuici w Polsce. Т. 1–5. Lwów, 1901–05; A. P. Farrell. The Jesuit Code of Liberal Education: Development and Scope of the Ratio Studiorum. Milwaukee, 1938; W. von Bangert. А History of the Society of Jesus. Saint Louis, 1986; Огієнко І. Католицька реакція // Огієнко І. Українські Церкви: Нариси з історії Української Православної Церкви: У 2 т. Т. 1. К., 1993; Encyklopedia wiedzy o jezuitach na ziemiach Polski i Litwy, 1564–1995. Kraków, 1996.

П. Л. Яроцький

Завантажити статтю