Єзуїти

ЄЗУЇ́ТИ (від лат. Jesu — Ісус) — члени чернечого ордену РКЦ. Офіційна назва — Товариство Ісуса (Societas Jesu). Засновано 1534 у Парижі іспанським дворянином Ігнатієм Лойолою (канонізовано 1622) на зразок апостолату — послідовників та учнів Ісуса Христа. Затверджено 1540 папою Павлом III з метою протидіяти реформам М. Лютера. Члени ордену підпорядковані безпосередньо генералові ордену і папі римському.

Від початку існування Товариство намагалося давати своїм членам всебічну освіту, діяв 2-річний новіціят, після якого кандидати складали обітницю убогості, моральної чистоти, цнотливості і слухняності. Головний документ ордену — Конституції (1558). У 16 ст. РКЦ, якій загрожували внутрішні суперечності і натиск Реформації, доручила Є. створення міцної системи теологічно-апологетичного захисту. За короткий час Є. стали могутньою реліг.ійно-ідеологічною, політичною і економічною силою. Як «орден учених» вони отримали під своє керівництво завдяки декретам Тридентського собору 1545–63 духовні семінарії. Визнавши шкільництво головним напрямом своєї діяльності, Є. почали засновувати і власні навчальні заклади, де виховували духовенство переважно з тих країн, яким особливо загрожувала схизма.

Станом на 1615 чисельність ордену сягала 13 тис. осіб. Поступово Є. перетворилися на монополістів у галузі освіти і виховання у католицькій Європі. 1773 під тиском королів Португалії, Іспанії і Франції та побоюючись зростання могутності ордену, папа Климент XIV прийняв рішення про його розпуск, проте 1814 постановою папи Пія VII Товариство Ісуса відновлене. Нині Є. — найвпливовіший чернечий орден РКЦ. Його складають 9 асистенцій, що охоплюють різні регіони світу, керівництво якими здійснює Ген. рада на чолі з генералом у Римі. Є. керують дипломат., наук. та освіт. сферами діяльності Ватикану. Станом на 2007 Товариство Ісуса нараховувало 19 216 членів у 112-ти країнах. Є. видають понад 4 тис. часописів 50 мовами світу загальним накладом 150 млн примірників; утримують 33 власні університети і 200 шкіл різного типу.

Незабаром після приходу на тер. Корони Польської (1565) Є. поширилися і на укр.-білорус. етнічних землях, засновуючи свої школи-колегії, що відзначалися на той час найвищим рівнем освіти з усіх шкіл. Поділялися вони на 2 відділи — нижчий, або гімназію з 5 класами, і вищий з 3 р. навч. філософії і 4 богослов’я. На укр. землях діяло 23 колегії, найважливіші з них — у м. Ярослав (нині Польща; від 1574; на поч. 17 ст. навчалося бл. 600 учнів), Львів (1608 — 700 учнів), Луцьк (1614 — 400 учнів), Кам’янець-Подільський (нині Хмельн. обл.), Вінниця, Бар (нині Вінн. обл.), Берест, Пінськ (обидва — нині Білорусь), Перемишль (нині Польща), Київ (1647–49); більшість з них мали лише нижчі відділи (вищі були в Пінську), у деяких викладали русинську мову. У школах Є. навчалося багато синів укр. шляхти, у семінаріях бували укр. канд. духовного сану, як також у Вілен. академії (нині Вільнюс, 1579).

Школи Є. стали взірцем для пізніших українських греко-катол. і православ. (Київ. колегіум) шкіл. 1661 польс. король Ян ІІ Казимир надав Львів. єзуїт. колегії статус університету. Є. брали активну участь у підготовці та самій Берестейській унії (1596), зокрема П. Скарга (автор полем. кн. «O jedności Kościoła Bożego pod jednym pasterzem…», 1577), Б. Гербест (започаткував полеміку з Г. Смотрицьким), папський дипломат А. Поссевіно (здійснював дипломат. місію при дворі царя Івана ІV Васильовича 1581–82).

Є. не лише провадили унійну акцію, але й латинізували та полонізували, зокрема у своїх колегіях. Через це запороз. козацтво переслідувало Є. під час воєн, а в договорах із Польщею домагалося їх усунення з укр. територій. Крім того, греко-катол. митрополити скаржилися в Римі на Є. за проповідування змінити унію на латинство. У зв’язку з цим 1625, 1665 і 1704 генерали ордену не лише заборонили переманювати греко-католиків у латин. обряд, а й розпорядилися, щоб Є. у Речі Посполитій вивчали візант. обряд, місц. традиції і церк.-слов’ян. мову. Після касації чину Є. польс. Едукац. комісія передала 1781 василіянам єзуїт. колегію в Барі та будинки у м. Овруч (нині Житомир. обл.), Острог (нині Рівнен. обл.) і Володимир (нині Володимир-Волинський Волин. обл.).

Після 2-го і 3-го поділів Речі Посполитої (1793 і 1795) члени ліквідованого. ордену Є. знайшли собі притулок у Рос. імперії, присягнувши на вірність Катерині ІІ. 1800 з дозволу імператора Павла І відкрито єзуїт. колегіум у С.-Петербурзі. 1801 папа Пій VІІ офіційно затвердив функціонування ордену у Рос. імперії, що стало поч. до відновлення його діяльності в усьому світі. 1814 імператор Олександр І підписав декрет про вигнання Є. з Рос. імперії. Натомість відновл. чин мав свої монастирі у великих містах Галичини (Львів, Тернопіль, Станіслав та ін.), конвікт з г-зією у м. Хирів (нині Старосамбір. р-ну Львів. обл.; відкритий 1886) і місцевість Кохавина. Від 1877 за розпорядженням Конгрегації надзвичай. справ Є. таємно провадили душпастир. діяльність серед греко-католиків Холмщини, переслідуваних Моск. патріархією. 1882 Є. допомагали реформувати ЧСВВ. Після енцикліки папи Пія ХІ «Ecclesiam Dei» 1923 постав Сх. відділ Є. з осередками у м. Альбертин (нині у складі м. Слонім, Білорусь) та Дубно (нині Рівнен. обл.), де Є. провадили Папську семінарію. Видатними діячами цієї гілки були о. Я. Урбан (ред. двомісячника «Oriens»), В. Домбровський, іспанець Я. Морільйо (видавець ж. «Oriente Europeo»).

Серед Є. досліджував історію Церкви Сх. Європи А.-М. Амман. Чимало українців навч. у єзуїт. університетах, напр., в «Канізіянумі» (м. Іннсбрук, Австрія) — майбутні митрополити Йосиф Сліпий і К. Богачевський. В СРСР Є. служили нелегально. Нині в Україні діє гол. дім Є. у Львові (з представництвом у Києві), якому підпорядков. парафії св. Анни у Хмельницькому, Успіння Пресвятої Богородиці у с. Чорний Острів (Хмельн. обл.) і у м. Кіцмань (Чернів. обл.). Протоігуменом (суперіором) Є. України є о. Давид Назар.

Розмір шрифту

Єзуїти

Рекомендована література

Інформація про статтю