Ємельянов Василь Григорович
ЄМЕЛЬЯ́НОВ Василь Григорович (25. 01. 1915, с. Заболоття, нині Твер. обл., РФ — 22. 06. 1995, Рівне) — живописець. Чоловік Є. Ємельянової. Закін. Ленінгр. АМ (нині С.-Петербург, 1938). Працював у Ленінграді художником Будинку культури ім. І. Бабушкіна (1939–40) та у ремісн. училищі (1941–42); ст. техніком-будівельником 27-го Упр. військ. будівництва (1943–46); у Рівному: в артілі художників ім. 22-х роковин Жовтн. революції (1947–51): голова; художником живопис. цеху відділ. Худож. фонду УРСР (1951–79); оформлювачем заводу залізобетон. виробів (1982–87). Учасник обл. мистецьких виставок від 1953. Персон. — у Рівному (1994). Писав пейзажі Рівненщини, Кавказу й рос. сіл, натюрморти, портрети видат. діячів та людей з народу. Характерна риса творчості Є. — зворушлива лірика у поєднанні з проникненням у сутність природи і людини. Брав участь у проектуванні пам’ятника воїнам-визволителям у м. Торґау (Німеччина), створенні експозиції Остроз. істор.-культур. заповідника (Рівнен. обл.). Розробив 1964 ескіз пам’ятника О. Дундичу в Рівному, оформив буклет «Історико-архітектурні пам’ятники Рівненщини» (Р., 1969).
Додаткові відомості
- Основні твори
- «Автопортрет» (1950), «Тут були окупанти» (1953), «Півонії» (1954), «О. Дундич», «Свіжий вітер», «Хризантеми», «Батумський порт» (усі — 1960), «На колгоспних ланах» (1972), «У нічному» (1974), «Ленінградка», «Тиша» (обидва — 1977), «Барви осені» (1980), «Оранка», «Польові квіти» (обидва — 1981), «Останній сніг» (1982), «І. Федорів» (1990); серія «Майстри російської опери» (1986).
Рекомендована література
- Дроздов О. У рівненських художників // Червоний прапор. 1957, 22 трав.
Фотоілюстрації
Людина 
