ЕМПА́ТІЯ (англ. empathy — спів­чу­т­тя, спів­пережива­н­ня) — здатність людини ро­зуміти почу­т­тя, потреби інших. Нині її трактують також як чутливе сприйня­т­тя події, природи, мистецтва; афектив. звʼязок з іншими, від­чу­т­тя стану ін. особи чи групи; властивість (рису) психотерапевта. Термін за­пропонував амер. психолог Е.-Б. Тітченер. У сх. філософії її ро­зуміють як служі­н­ня ін. людям, духов. і морал. ідеал, у зх. — прототипом сучас. поня­т­тя «Е.» був термін «симпатія», що в трактуван­ні стоїків означав духовну спорідненість, спів­чу­т­тя один одному. Е. перед­бачає пере­жива­н­ня субʼєктом почут­тів, властивих певній особі, шляхом ототожне­н­ня себе з нею. Роз­різняють емоц. (в основі — механізм проекції й наслідува­н­ня мотор. і афектив. реакцій ін. особи), когнітивну (базується на інтелект. процесах — порівнян­ні, аналогії тощо), предикативну (здатність перед­бачати афективні реакції особи в конкрет. умовах) Е. Умі­н­ня спри­ймати почу­т­тя ін. людини як власні, здатність до емоц. від­гуку є необхід. компонентами спілкува­н­ня, важливим засобом пі­зна­н­ня людини людиною. Е. сприяє успіху в профес. діяльності психологів, педагогів, лікарів, юристів, журналістів. Ви­вчають її пере­важно в контекс­ті неблагополуч­чя, оскільки в між­особистіс. стосунках спів­пережива­н­ня радості зу­стрічається значно рідше, ніж спів­чу­т­тя. У християн. етиці синонімом Е. є милосердя, або любов до ближнього.