ЕРА́СТОВ Степан Іванович (псевд. і крипт.: С. П-ко, Ст. Ер., Ст. Закубанський, С. Попенко, Стіверський; 19. 12. 1856, м. Катеринодар, нині Краснодар, РФ — 13. 04. 1933, м. Сухумі, Грузія) — діяч українського національно-визвольного руху, журналіст, видавець. Після закінче­н­ня Кубан. військ. гімназії вступив до Університету св. Володимира у Києві (1879), став чл. укр. молодіж. організації «Кіш». На формува­н­ня по­глядів Е. значно вплинуло спілкува­н­ня із М. Лисенком, В. Антоновичем, М. Драгомановим (для зна­йомства з остан­нім 1880 ви­їздив до Женеви). З політ. мотивів виключений із Університету св. Володимира (зокрема за пере­бува­н­ня понад термін за кордоном), 1881 продовжив освіту в С.-Петербур. університеті (організатор укр. студент. громади, чл. під­піл. народниц. гуртка). У жовтні 1882 заарешт. за роз­по­всюдже­н­ня нелегал. літ-ри. Після 10-ти місяців одиноч. увʼязне­н­ня засудж. до 3-х р. засла­н­ня в Сибір. 1886 повернувся в Катеринодар. Пропагував укр. книгу, організовував гастролі укр. театр. труп, щорічні святкува­н­ня роковин Т. Шевченка. За його сприя­н­ня зна­йшли роботу на Кубані С. Петлюра, П. Понятенко, М. Вороний, В. Самійленко, П. Капельгородський. 1902 створив катеринодар. від­діл. РУПу — «Чорномор. громаду», 1906 — Кубан. просвітнє товариство з філіями у станицях (за що знову був заарешт. і пів­року утримувався в увʼязнен­ні). 1908 пере­їхав до м. Новоросійськ (Росія), де організував Укр. с.-г. товариство, муз.-драм. гурток, Укр. громаду, філію товариства «Просвіта», «Укр. ко­оператив», кооп. товариство «Запомога». Працював дир. кооп. банку, матеріально під­тримував укр. нац. рух, видав твори Т. Шевченка, М. Комарова, А. Кониського, А. Кримського, Б. Грінченка, В. Стефаника та ін. Голова 1-го Всеукр. нац. кон­гресу в Києві (1917). Обраний чл. УЦР від Кубані (за територ. пред­ставництвом). У 1920-х — на поч. 1930-х рр. брав участь у проведен­ні політики українізації на Кубані. Від 1927 — персонал. пенсіонер, чл. Пн.-Кавказ. від­діл. Всесоюз. товариства політкаторжан. Автор низки статей та оповідань, серед яких — «В заслан­ні» // «ЛНВ», 1911, т. 53, № 2, «“Вільне слово” та “Пан”» // «Ювілей. зб. на пошану академік М. Грушевського», т. 2, К., 1928, «Воспоминания старого екатеринодарца» // «Родная Кубань», 1998, № 2. Залишив спогади про М. Лисенка, М. Драгоманова, М. Міхновського. Рятуючись від пере­слідувань укр. інтелігенції на Кубані, ви­їхав до Сухумі, де помер від тифу.