Е́РЛІХ Євген (14. 09. 1862, Чернівці — 02. 05. 1922, Ві­день) — право­знавець, соціолог. Навч. у Самбір. семінарії (нині Львів. обл.). 1886 здобув ступ. д-ра права у Віден. університеті. Від­тоді за­ймався адвокат. практикою і викладав у Віден. університеті: від 1896 — екс­траординар., від 1900 — ординар. проф. рим. права. 1900–18 — у Чернів. університеті: від 1901 — декан юрид. ф-ту, від 1906 — ректор. Один із організаторів Товариства з дослідж. «живого права» в Чернівцях. Заперечуючи юрид. позитивізм, що роз­глядав право лише як сукупність юрид. норм, прийнятих державою, у пр. «Об­ґрунтува­н­ня соціології права» (1913) виклав свої по­гляди, згідно з якими юриспруденція не повин­на керуватися лише тим, що диктує закон, а має зʼясувати, що від­бувається на­справді, особливо у випадках, прямо не перед­бачених законом. Її при­значе­н­ня — пошуки «живого права» у взаєминах індивідів, людських спільнот, обʼ­єд­нань тощо. Ідеї Е. отримали назву концепції «вільного права», оскільки їх стрижневою ознакою був «вільний» під­хід до права, що полягав, насамперед, у такій практиці, коли суддя міг вирішувати справу на влас. роз­суд. За Е., «живе право» панує здебільшого не у кодексах законів, а в юрид. документах, зокрема договорах, угодах, заповітах та ін. Учений провів емпіричні дослідж. права народностей Буковини: методом опитува­н­ня виявив, що там реально діє лише третина статей Австр. цивіл. уложе­н­ня. На основі цих дослідж. 1911 за­пропонував Спілці нім. суд­дів і 31-му Зʼ­їзду нім. юристів реформувати судочинство та юрид. освіту з метою на­ближе­н­ня їх до вимог сучасності. Однак радикал. рішень прийнято не було, тому спроби Е. дати широке висвітле­н­ня конкрет. правової дійсності залишилися суто емпірич. ви­вче­н­ням фактів. Ви­ступаючи в ролі першо­прохідця і від­чуваючи неповноту своїх наук. висновків, Е. за­значав, що його праця (т. зв. теорія суд­дів. від­найде­н­ня права) є лише поч. наук. об­ґрунтува­н­ня юриспруденції.