Е́РЛІХ Семен Лазарович (20. 09, за ін. даними — 08. 1868, Кишинів — 10. 07. 1930, Харків) — лікар. Доктор медицини. Закін. Харків. університет, де водночас з навч. працював на кафедрах фізіол. хімії, бактеріології та патол. анатомії. Засн. (1899) і зав. (до 1930) кабінету лаборатор. дослідж., реорганіз. згодом в Ін­ститут лаборатор. діагностики (нині в складі Ін­ституту мед. радіології АМНУ, Харків). Домігся за­провадже­н­ня спец­курсу з лаборатор. діагностики в Харків. мед. ін­ституті. Е. стверджував, що лабораторна діагностика повин­на базуватися на основах патології, патол. анатомії й клініки; надаючи важливого значе­н­ня макро­скопіч. аналізу обʼєктів, об­ґрунтував метод пошарового ви­вче­н­ня секретів і екс­кретів організму людини й від­бору при цьому часток для мікро­скопіч. дослідж. Виявив у мокротин­ні при туберкульозі легенів чотири елементи: обвапновані еластичні волокна, аморфне вапно, кри­стали холестерину, мікобактерії туберкульозу (тетрада Ерліха), 1920 видав моно­графію «Обы­звествлен­ный ра­спад и обы­звествлен­ные эластические волокна в мокроте при туберкулезе легкого», що стала основою його доктор. дис. Вперше в Україні 1920 в оперативно видаленій селезінці роз­пі­знав хворобу Гоше. Деякі пухлини, зокрема фіброми, саркоми, між­клітин. рак, ендотеліоми, вважав невроген­ними.