Ерстенюк Микола Васильович

ЕРСТЕНЮ́К Микола Васильович (12. 12. 1892, с. Пере­рісль, нині На­двірнян. р-ну Івано-Фр. обл. — 01. 11. 1937, ур­очище Сандормох побл. м. Медвежʼєгорськ, Карелія, РФ) — право­знавець. Закін. Коломий. гімназію (нині Івано-Фр. обл.), навч. у Львів. університеті. Учасник 1-ї світової війни у складі австро-угор. армії. Після поране­н­ня від 1916 працював у воєн. архіві (Ві­день), де озна­йомився з таєм. документами, під впливом яких став симпатиком більшовизму. В період ЗУНР — офіцер УГА. Від серпня 1919 пере­бував у таборах для інтернов. укр. вояків у Чехо-Словач­чині, проводив більшов. агітацію. 1924 здобув ступ. д-ра права у Карловому університеті (Прага). У тому ж році вступив до КП Чехо-Словач­чини і ви­їхав до УСРР. Від 1925 — секр.-стено­графіст, особистий секр. ген. прокурора УСРР М. Скрипника і прокурор для доручень Нар. комісаріату юстиції УСРР. 1927 разом із М. Скрипником пере­йшов працювати у Нар. комісаріат освіти УСРР, був секр. наркома і пом. вченого секретаря. Опікувався про­блемами українізації, ви­да­н­ням навч. і наук. літ-ри, налагодже­н­ням звʼязків із зх.-укр. інтелігенцією; впорядкував архів і готував до друку праці М. Скрипника. 19 лютого 1933 заарешт., на допитах під тиском «ви­знав» свою приналежність до УВО (його свідче­н­ня викори­стані для дис­кредитації М. Скрипника). 23 вересня 1934 за звинуваче­н­нями у членстві в УВО та спів­праці з польс., чес. і нім. роз­відками засудж. до 10-ти р. увʼязне­н­ня. Покара­н­ня від­бував у Соловец. виправно-труд. таборі (РФ). 14 жовтня 1937 по­становою особл. трійки Упр. НКВС у Ленінгр. обл. засудж. до роз­стрілу. Реабіліт. 1989.

Завантажити статтю