Етнонім

Визначення і загальна характеристика

ЕТНО́НІМ (від етно… та грец. ὄηομα — імʼя) — назва етнічної групи людей: племені, племін­ного союзу, народності, нації («аранда», «поляни», «евенки», «українці»), а також етно­графічного угрупова­н­ня у їх складі («буковинці», «подоляни», «галичани») та груп споріднених народів («словʼяни», «германці», «романці», «кельти»). Е. належать до заг. назв, проте діахронічно тісно повʼязані з власними — у генет., словотвор. від­ноше­н­нях. Так, від назви племені «франки» утвор. власну назву країни «Франція», від неї — назву нації «французи». Заг. назва народу і власна назва країни можуть структурно збігатися («русь» і «Русь»). Значна частина Е. походить від топонімів (давньорус. — «волиняни», «бужани»; сучасні укр. — «поліщуки», «пінчуки»). У деяких назв етногр. груп. українців неонімічне походже­н­ня, зокрема лемки одержали назву за характер. для них словом «лем» (частка, сполучник у значен­ні «але»). Чимало Е. утвор. від особових імен родоначальників («радимичі», «вʼятичі» — від «Радимъ», «Вятко»). Серед Е. чітко роз­різняють самона­зви (автоетноніми) та назви, дані ін. народами (ксеноетноніми). Серед перших значно поширена семантика «людина», від якої походить нім. «Dеutsсh», а також Е. «марійці», «мордва», «комі», «ненці», «удмурти» та ін. У другій групі пере­важають вказівки на прикмети. До ксеноетнонімів належать словʼян. назви: «німці» (з сенсом «німі» — роз­мовляли не­зро­зумілою мовою; спочатку «німцями» словʼяни називали усіх іноземців), «половці» (за кольором: «половий» — блідо-жовтий); а також грец. назви, по­дані Геродотом: «андрофаги», «антропофаги» — «людожерці», «алазони» — «хвальки».

Літ.: Попов А. И. На­звания народов СССР. Введение в этнонимику. Ленин­град, 1973; Стрижак О. С. Етнонімія Геродотової Скіфії. К., 1988; Народы мира. Москва, 1988; Стрижак О. С. Етнонімія Птолемеєвої Сарматії. У пошуках Русі. К., 1991; Етнонаціональні процеси в Україні: Історія та сучасність. К., 2001.

Ю. О. Карпенко

Завантажити статтю