Життєдіяльності населення безпека

Визначення і загальна характеристика

ЖИТТЄДІЯ́ЛЬНОСТІ НАСЕ́ЛЕННЯ БЕЗПЕ́КА  — галузь наукових знань, що охоплює теорію та систему практичних заходів, засобів і механізмів, спрямованих на забезпечення життєдіяльності людей як біологічних істот і соціальних індивідів та різних форм їхніх суспільних інтеграцій. Життя насел. в біол. сенсі є формою його існування, якій властиві відтворення, регулювання складу, функцій, пристосування до середовища тощо. Непередбачувані зміни чи втрата здатності до репродукції загрожують його самовідновленню не лише як сукупності біол. істот, але й як територ. сусп. інтеграції. Така ситуація може призвести до змінюваності, еволюції, виникнення нових інтеграцій, формування нової системи життя як способу існування. Це зумовлює необхідність проведення аналізу й оцінювання процесів відтворення насел. як у заг.-сусп., так і в регіонал. аспектах з метою визначення стану та обґрунтування механізмів ефектив. подолання можливих загроз його життєдіяльності. Звідси випливає важливість забезпечення умов для відтворення поколінь як прояву безперервності його життя. Оскільки відтворення насел. як соціобіол. індивідів детерміноване сукупністю соц.-екон., демогр., етніч., гуманітар., екол. та ін. умов, безпека його життєдіяльності залежить від впливу цих умов на продовження роду, а також на його фіз., інтелектуал. і духов. розвиток. Багатоаспектна система взаємодій людини з природ. і сусп. середовищами формує ступ. безпеки її життя і діяльності залежно від особливостей цих взаємодій. Ж. н. б. включає форми: продовол., екон., екол., демогр., соціогуманітарну, екістичну, техногенну та ін. Спосіб існування і якість життя насел. зумовлені цими формами безпеки, які лежать в основі самовідтворення, життєдіяльності і відновлення життєвих процесів.

Життєдіяльності насел. властива певна упорядкованість структури і функцій у просторі й часі. Мешканцям будь-яких локал. чи регіонал. інтеграцій у формі окремих поселень або їхніх сукупностей характерна певна спільність, яка базується на екон., етнокультур., соц.-етич., політ.-адм. та ін. цінностях і традиціях та виявляється в партнер. відносинах їх проживання і госп. діяльності. Структурна і територ. компактність насел. є результатом упорядкованості відкритих за зв’язками систем. Відкритість систем життєдіяльності, їхні постійні взаємодії забезпечують стабільність функціонування людських спільнот і, відповідно, Ж. н. б. Разом з тим різноманітність зв’язків та взаємовпливів викликає простор. і структур. перерозподіл складових життєдіяльності насел., утворення нових форм інтеграцій і їхніх функцій. Залежно від безпечності впливу певних чинників на окрему людину чи компактну спільність відбувається їхнє пристосування до нового середовища або еволюція і виникнення нової спільності людей з ін. етнокультур. та ідеол. цінностями й ознаками поведінки. Динамічність життєздатності насел. у зв’язку з постій. змінюваністю умов і сил впливу характеризує його здатність реалізувати найважливіші функції, які лежать в основі життєдіяльності людей (приріст чисельності, інтенсивності проявів життєвості, досягнення зрілості й можливість створити базу для нової фази життя і діяльності). Для забезпечення життєдіяльності насел. необхідно постійно удосконалювати відповідно до змінюваних умов систему механізмів, реалізація яких повинна сприяти підтриманню біол. і соц. життєдіяльності насел. — набір предметів, умов і системи відносин життєзабезпечення усіх процесів життєдіяльності особи та спільності людей з урахуванням етнокультур. цінностей, екон., соц. і політ. інтересів та територ. форм самоорганізації в межах сільс. і урбанізованих територій та простор. форм гуманітар. інтеграцій.

Завантажити статтю