Життєдіяльності населення безпека

ЖИТ­ТЄДІЯ́ЛЬНОСТІ НАСЕ́ЛЕ­Н­НЯ БЕЗ­ПЕ́КА — галузь наукових знань, що охоплює теорію та систему практичних заходів, засобів і механізмів, спрямованих на забезпече­н­ня жит­тєдіяльності людей як біо­логічних істот і соціальних індивідів та різних форм їхніх су­спільних інтеграцій. Життя насел. в біол. сенсі є формою його існува­н­ня, якій властиві від­творе­н­ня, регулюва­н­ня складу, функцій, при­стосува­н­ня до середовища тощо. Непередбачувані зміни чи втрата здатності до ре­продукції за­грожують його самовід­новлен­ню не лише як сукупності біол. істот, але й як територ. сусп. інтеграції. Така ситуація може при­звести до змінюваності, еволюції, виникне­н­ня нових інтеграцій, формува­н­ня нової системи життя як способу існува­н­ня. Це зумовлює необхідність проведе­н­ня аналізу й оцінюва­н­ня процесів від­творе­н­ня насел. як у заг.-сусп., так і в регіонал. аспектах з метою ви­значе­н­ня стану та об­ґрунтува­н­ня механізмів ефектив. подола­н­ня можливих за­гроз його жит­тєдіяльності. Звідси випливає важливість забезпече­н­ня умов для від­творе­н­ня поколінь як прояву без­перервності його життя. Оскільки від­творе­н­ня насел. як соціобіол. індивідів детерміноване сукупністю соц.-екон., демогр., етніч., гуманітар., екол. та ін. умов, без­пека його жит­тєдіяльності залежить від впливу цих умов на продовже­н­ня роду, а також на його фіз., інтелектуал. і духов. роз­виток. Багато­аспектна система взаємодій людини з природ. і сусп. середовищами формує ступ. без­пеки її життя і діяльності залежно від особливостей цих взаємодій. Ж. н. б. включає форми: продовол., екон., екол., демогр., соціогуманітарну, екістичну, техноген­ну та ін. Спосіб існува­н­ня і якість життя насел. зумовлені цими формами без­пеки, які лежать в основі самовід­творе­н­ня, жит­тєдіяльності і від­новле­н­ня жит­тєвих процесів.

Жит­тєдіяльності насел. властива певна упорядкованість структури і функцій у просторі й часі. Мешканцям будь-яких локал. чи регіонал. інтеграцій у формі окремих поселень або їхніх сукупностей характерна певна спільність, яка базується на екон., етнокультур., соц.-етич., політ.-адм. та ін. цін­ностях і традиціях та виявляється в партнер. від­носинах їх прожива­н­ня і госп. діяльності. Структурна і територ. компактність насел. є результатом упорядкованості від­критих за звʼязками систем. Від­критість систем жит­тєдіяльності, їхні по­стійні взаємодії забезпечують стабільність функціонува­н­ня людських спільнот і, від­повід­но, Ж. н. б. Разом з тим різноманітність звʼязків та взаємо­впливів викликає простор. і структур. пере­розподіл складових жит­тєдіяльності насел., утворе­н­ня нових форм інтеграцій і їхніх функцій. Залежно від без­печності впливу певних чин­ників на окрему людину чи компактну спільність від­бувається їхнє при­стосува­н­ня до нового середовища або еволюція і виникне­н­ня нової спільності людей з ін. етнокультур. та ідеол. цін­ностями й ознаками поведінки. Динамічність жит­тє­здатності насел. у звʼязку з по­стій. змінюваністю умов і сил впливу характеризує його здатність реалізувати найважливіші функції, які лежать в основі жит­тєдіяльності людей (приріст чисельності, інтенсивності проявів жит­тєвості, досягне­н­ня зрілості й можливість створити базу для нової фази життя і діяльності). Для забезпече­н­ня жит­тєдіяльності насел. необхідно по­стійно удосконалювати від­повід­но до змінюваних умов систему механізмів, реалізація яких повин­на сприяти під­триман­ню біол. і соц. жит­тєдіяльності насел. — набір предметів, умов і системи від­носин жит­тєзабезпече­н­ня усіх процесів жит­тєдіяльності особи та спільності людей з урахува­н­ням етнокультур. цін­ностей, екон., соц. і політ. інтересів та територ. форм самоорганізації в межах сільс. і урбанізованих територій та простор. форм гуманітар. інтеграцій.