Жід Андре

Визначення і загальна характеристика

ЖІД Андре (Gide André, 22. 11. 1869, Париж — 19. 02. 1951, там само) — французький письменник. Закін. Ельзас. школу в Парижі (1889). Дебютував 1890 біогр. освідченням-ультиматимумом у коханні «Les Cahiers d’André Walter» («Нотатники Андре Вальтера»), отримавши згодом можливість відвідувати символіст. салон С. Малларме. У роздумах про чистий світ ідей («Le Traité du Narcisse» / «Трактат про Нарциса», 1891) дійшов висновку, що ні істиною, ні красою, ні досконалістю володіти не можна — лише інтуїтивно відчувати їх. У творі «Les Nourritures terrestres» («Їства земні», 1897) Ж. апологізував бідність і слабкість через поет. поєднання ознак символізму, філософії гедонізму, аспектів модернізму та настроїв екзистенціалізму. Свобода у нього реалізується у самопізнанні, через відповідальність героя та передбачає вільний вибір. Значно вплинув на розвиток європ. прози роман «Les Faux-Monnayeurs» (1925; Нобелівська премія, 1947; перекл. українською мовою В. Шовкуна — «Фальшивомонетники», К., 2005), у якому відображено одночасно події та зусилля романіста відтворити ці події на папері, коли відбувається діалог автора і персонажів. Від кін. 20-х рр. Ж. зайнявся актив. громад.-політ. діяльністю, зокрема 1933–34 брав участь у роботі Комітету письменників-антифашистів, 1935 — у 1-му Міжнар. конгресі оборони культури. 1936, гадаючи, що комунізм здатен протистояти соц. нерівності (роздуми Ж. на цю тему опубл. у ж. «Червоний шлях», Х., 1935, № 12), відвідав разом із нідерланд. письменником Дж. Ластом СРСР (цій події присвяч. д/ф «Голландський друг», 2005, реж. П.-Я. Сміт, Нідерланди). 20 червня з трибуни Мавзолею В. Леніна Ж. виголосив промову з приводу смерті М. Горького, у якій визнав ідею зв’язку літ-ри та політики. Однак досить швидко він зрозумів спорідненість сталін. і фашист. режимів. Враження від поїздки виклав у кн. «Retour de l’URSS» (1936; рос. перекл. — «Возвращение из СССР: Два взгляда из-за рубежа», Москва, 1980; укр. — «Повернення з СРСР» // «Всесвіт», 1990, № 7), у якій зокрема викрив фальш колективізації, стаханов. руху, соц. і екон. систем («В Харківській області заборгованість [вчителям] 724 тис. рублів… Як вчителі ще досі живі і, перед тим, як буде ліквідована неграмотність, чи не станем ми свідками ліквідації вчителів?»). З поч. 2-ї світової війни Ж. обстоював цінність традиції та минувшини. У серії інтерв’ю для ж. «Le Figaro» 1941–42 висловив нову концепцію свободи, декларувавши, що абсолютна свобода знищує і індивіда, і суспільство, — отож, свобода повинна бути пов’яз. з дисципліною та взаємовідповідальністю. Кн. есе «Feuillets d’automne» («Осіннє листя», 1949) є своєрід. духов. заповітом Ж. з вірою у гідність людини. Про окремі риси його творчості написали праці укр. літературознавці В. Пащенко, Д. Затонський, З. Лібман.

Завантажити статтю