Жід Андре

ЖІД Андре (Gide André, 22. 11. 1869, Париж — 19. 02. 1951, там само) — французький письмен­ник. Закін. Ельзас. школу в Парижі (1889). Дебютував 1890 біогр. освідче­н­ням-ультиматимумом у кохан­ні «Les Cahiers dʼAndré Walter» («Нотатники Андре Вальтера»), отримавши згодом можливість від­відувати символіст. салон С. Мал­ларме. У роз­думах про чистий світ ідей («Le Traité du Narcisse» / «Трактат про Нарциса», 1891) ді­йшов висновку, що ні істиною, ні красою, ні досконалістю володіти не можна — лише інтуїтивно від­чувати їх. У творі «Les Nourritures terrestres» («Їства земні», 1897) Ж. апологізував бідність і слабкість через поет. по­єд­на­н­ня ознак символізму, філософії гедонізму, аспектів модернізму та на­строїв екзистенціалізму. Свобода у нього реалізується у самопі­знан­ні, через від­повід­альність героя та перед­бачає вільний вибір. Значно вплинув на роз­виток європ. прози роман «Les Faux-Monnayeurs» (1925; Нобелівська премія, 1947; перекл. українською мовою В. Шовкуна — «Фальшивомонетники», К., 2005), у якому від­ображено одночасно події та зуси­л­ля романіста від­творити ці події на папері, коли від­бувається діалог автора і персонажів. Від кін. 20-х рр. Ж. зайнявся актив. громад.-політ. діяльністю, зокрема 1933–34 брав участь у роботі Комітету письмен­ників-антифашистів, 1935 — у 1-му Між­нар. кон­гресі оборони культури. 1936, гадаючи, що комунізм здатен протистояти соц. нерівності (роз­думи Ж. на цю тему опубл. у ж. «Червоний шлях», Х., 1935, № 12), від­відав разом із нідерланд. письмен­ником Дж. Ластом СРСР (цій події присвяч. д/ф «Гол­ландський друг», 2005, реж. П.-Я. Сміт, Нідерланди). 20 червня з трибуни Мавзолею В. Леніна Ж. виголосив промову з приводу смерті М. Горького, у якій ви­знав ідею звʼязку літ-ри та політики. Однак досить швидко він зро­зумів спорідненість сталін. і фашист. режимів. Враже­н­ня від по­їздки виклав у кн. «Retour de lʼURSS» (1936; рос. перекл. — «Возвращение из СССР: Два взгляда из-за рубежа», Москва, 1980; укр. — «Поверне­н­ня з СРСР» // «Всесвіт», 1990, № 7), у якій зокрема викрив фальш колективізації, стаханов. руху, соц. і екон. систем («В Харківській області заборгованість [вчителям] 724 тис. рублів… Як вчителі ще досі живі і, перед тим, як буде ліквідована не­грамотність, чи не станем ми свідками ліквідації вчителів?»). З поч. 2-ї світової війни Ж. об­стоював цін­ність традиції та минувшини. У серії інтервʼю для ж. «Le Figaro» 1941–42 висловив нову концепцію свободи, декларувавши, що абсолютна свобода знищує і індивіда, і су­спільство, — отож, свобода повин­на бути повʼяз. з дисципліною та взаємовід­повід­альністю. Кн. есе «Feuillets dʼautomne» («Осін­нє листя», 1949) є своєрід. духов. заповітом Ж. з вірою у гідність людини. Про окремі риси його творчості написали праці укр. літературо­знавці В. Пащенко, Д. Затонський, З. Лібман.

Завантажити статтю