Жовнине

Визначення і загальна характеристика

ЖО́ВНИНЕ (до 2-ї світової війни — Жовнин) — село Чорнобаївського району Черкаської області. Знаходиться при впадінні р. Сула в Дніпро (Кременчуцьке водосховище), за 48 км від райцентру, за 45 км від обл. центру та за 58 км від залізнич. ст. Золотоноша. Площа 2,768 км². Населення 1058 осіб (2001, складає 77,5 % до 1989), переважно українці. Вперше згадується 1116 в Іпатіївському літописі під назвою Желді. Засноване князем Ярополком Володимировичем як опорний пункт для захисту південно-східних кордонів Київської Русі. Першими поселенцями були жителі м. Дрютеск (Друцьк) Полоцького князівства, полонені під час походу його батька проти смоленського князя Гліба. 1239 зруйноване під час навали військ монгольського хана Батия. На початку 16 ст. на місці Ж. згадується урочище Кліматин (Кліматичі), яке належало князям Смагам. Згодом відійшло у володіння Черкас. замку, 1509 — князів Павшів, які 1512 заповіли його Київ. Пустинно-Микільському монастирю. 1624 село захопив К. Вишневецький і закріпив назву Жовнин (Жовник). 1628 згадується як містечко. 1638 поблизу Ж. відбулася битва між повстанцями на чолі з гетьманом Я. Остряницею і Д. Гунею та військом Речі Посполитої. Від 1648 — сотенне містечко Чигирин. полку, якому підпорядковувалися села Горби, Гриньки, Липове, Матвіївка, Кліщинці. Згідно з грамотою рос. царя Олексія Михайловича 1654 Ж. повернено Київ. Пустинно-Микіл. монастирю. Наприкінці 17 — на початку 18 ст. Ж. належало Градиз. монастирю. 1786 передане у відання казни. Після ліквідації полк. устрою 1782 Ж. увійшло до складу Київ. намісництва, 1796 — до Малорос. губ., 1802 — до Золотоніс. пов. Полтав. губ. У 1820-х рр. тут працювали 2 селітряних та 1 винокур. заводи. Від 2-ї пол. 19 ст. — волос. центр. 1863 у містечку налічувалося 467 дворів (3661 особа), 1885 було 778 госп-в (4296 осіб). На початку 20 ст. діяли 2 парафіял. школи і парафіял. училище, б-ка; 63 вітряки, водяний млин і 2 олійні. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. 1928–30 — райцентр. Від 1930 — у складі Градиз. р-ну Харків. обл., від 1937 — Полтав. обл. Жит. потерпали від голодомору 1932–33 (за різними даними померло бл. 100 осіб), зазнали сталін. репресій. Від вересня 1941 до 27 вересня 1943 — під нім.-фашист. окупацією. На фронтах 2-ї світової війни воювало 700 жит. села, 360 жовнинців вивезено на примусові роботи до Німеччини. У зв’язку з будівництвом Кременчуц. ГЕС 1959 Ж. перенесено на південь терасу Дніпра, за 6 км від колиш. місця розташування. 1962 включено до Глобин. р-ну Полтав. обл., 1964 — до Золотоніс. р-ну, 1965 — до Чорнобаїв. р-ну Черкас. обл. Нині у селі працюють підприємства сільськогосподарського профілю, риболовец. підприємство, держлісгосп, приватне підприємство «Чорнобай-ліс». У Ж. — школа, дитсадок, Будинок культури, б-ка, лікарня, фельдшер.-акушер. пункт. При Будинку культури функціонують хоровий і драм. гуртки. Виявлено рештки неоліт. поселення, 5 поселень і кургани доби бронзи, кургани скіф. часів, досліджено могильники черняхів. культури та періоду Київ. Русі. Встановлено пам’ятник воїнам-визволителям, обеліск Слави. У Ж. провів дит. роки композитор М. Лисенко, гостював М. Старицький.

Завантажити статтю