Жонглювання
ЖОНГЛЮВА́ННЯ (франц. jongleur, від лат. joculabor — жартівник) — жанр циркового мистецтва, що базується на вмінні у певному ритмі підкидати й ловити предмети. Перше докум. свідчення про Ж. датовано 1900 р. до н. е. У гробниці єгипет. фараона Хнумхотепа ІІ археологи знайшли рельєфне зображення дівчат, які жонглювали м’ячами. Давньогрец. історик Ксенофонт писав про сиракуз. танцівницю, яка жонглювала 12-ма обручами. Ж. римляни розвивали спритність у володінні зброєю. Середньовічні жонглери, попри заборони Ж. як аморал. виду діяльності, розширили перелік предметів: грал. кості, бубни, трубки для куріння, порцелян. тарілки. Поширений на Сх. спосіб носіння поклажі на голові китайці перетворили в оригін. Ж. важкими порцелян. вазами. З труд. навичок гончарів перевіряти правильність центрування виробів виник прийом обертання тарілок на бамбук. тростинах. Японці поєднали Ж. із фокусами (Ж. дзиґами, віялами); їхнім виступам притаманні театр. піднесеність і урочиста церемон. манера виконання трюків. 1768 у Франції відкрився перший стаціонар. цирк, у якому жонглери почали виступати офіційно. Ж. стало одним з осн. цирк. жанрів із різноманіттям форм, стилів, тех. прийомів та реквізиту. Від серед. 19 ст. жонглери користуються популярністю у невеликих театрах і вар’єте для заповнення пауз між діями або під час зміни декорацій. Кидаючи в підлогу та в стіну дит. м’ячики, А. Стріт 1898 винайшов ще один спосіб Ж. Нім. артист В. Беландіні розробив оригін. спосіб Ж. пінг-понговими м’ячиками, видуваючи і ловлячи їх ротом. Виділяють Ж. класичне (використовують спеціально пристосовані предмети реквізиту — м’ячі, палички, факели, тарілки, кільця, булави) та побут. предметами (розквіт пов’яз. з появою на рубежі 19–20 ст. салон. жонглерів, які використовували циліндри, сигари, канделябри, більярдні киї тощо). Поступово з’явилися номери коміч. жонглерів (образ офіціанта, який впускає тарілки; короля-п’яниці, який жонглює символами влади). Від 2-ї пол. 20 ст. салон. стиль у Ж. трансформувався в новий худож. напрям, представників якого називають «трьохпредметниками», оскільки вони жонглюють лише капелюхами, коробками для сигар і м’ячиками; працюючи у високому темпі, комбінують та неочікувано поєднують трюки. Серед видат. майстрів цього напряму — Б. і К. Кремо, Р. Швейцер, С. Заболотний, А. Ніколаєв. Окремий жанр. різновид становлять номери груп жонглерів, які перекидають предмети між собою (Ж. «у перекидку»). Найпопулярнішим реквізитом у груп. жонглерів є булава. Широко розповсюджені номери, засн. на синтезі Ж. і нац. танців, що практикується здавна, зокрема перс. танцівниці «базігер» під час танцю утримували на голові та в руках посудини, наповнені рідиною. До жанру Ж. зараховують номери, що розвивають принципи нар. або спорт. ігор (напр., «гра з дзиґами»). Жонглером на коні 1930–41 виступав М. Штейн, Ж. використовував М. Золло. Жонглер. прийоми застосовували родини цирк. артистів Микитюків, Філіпенків, Новосьолових (створили номер «Танцюючі жонглери», 1987). Варто відзначити жонглерів, які працюють з важким реквізитом (крафт-жонглери); а також артистів, які жонглюють ногами. Серед видат. укр. жонглерів — М. Кобзов, О. Кобліков, О. Хоманько. На базі Нац. мед. університету в Києві засн. групу силового Ж. «Козацькі витівки». У Київ. муніципал. академії естрад. та цирк. мистецтва створ. каф. Ж. та еквілібру.
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
