ЖОНГЛЮВА́ННЯ (франц. jongleur, від лат. joculabor — жартівник) — жанр циркового мистецтва, що базується на вмін­ні у певному ритмі під­кидати й ловити предмети. Перше докум. свідче­н­ня про Ж. датовано 1900 р. до н. е. У гробниці єгипет. фараона Хнумхотепа ІІ археологи зна­йшли рельєфне зображе­н­ня дівчат, які жонглювали мʼячами. Давньогрец. історик Ксенофонт писав про сиракуз. танцівницю, яка жонглювала 12-ма обручами. Ж. римляни роз­вивали спритність у володін­ні зброєю. Середньовічні жонглери, попри заборони Ж. як аморал. виду діяльності, роз­ширили пере­лік предметів: грал. кості, бубни, трубки для курі­н­ня, порцелян. тарілки. Поширений на Сх. спосіб носі­н­ня поклажі на голові китайці пере­творили в оригін. Ж. важкими порцелян. вазами. З труд. навичок гончарів пере­віряти правильність центрува­н­ня виробів виник при­йом оберта­н­ня тарілок на бамбук. тростинах. Японці по­єд­нали Ж. із фокусами (Ж. дзиґами, віялами); їхнім ви­ступам притаман­ні театр. під­несеність і урочиста церемон. манера викона­н­ня трюків. 1768 у Франції від­крився перший стаціонар. цирк, у якому жонглери почали ви­ступати офіційно. Ж. стало одним з осн. цирк. жанрів із різномані­т­тям форм, стилів, тех. при­йомів та реквізиту. Від серед. 19 ст. жонглери користуються популярністю у невеликих театрах і варʼєте для заповне­н­ня пауз між діями або під час зміни декорацій. Кидаючи в під­логу та в стіну дит. мʼячики, А. Стріт 1898 вина­йшов ще один спосіб Ж. Нім. артист В. Беландіні роз­робив оригін. спосіб Ж. пінг-понговими мʼячиками, видуваючи і ловлячи їх ротом. Виділяють Ж. класичне (використовують спеціально при­стосовані предмети реквізиту — мʼячі, палички, факели, тарілки, кільця, булави) та побут. предметами (роз­квіт повʼяз. з появою на рубежі 19–20 ст. салон. жонглерів, які використовували циліндри, сигари, канделябри, більярдні киї тощо). По­ступово зʼявилися номери коміч. жонглерів (образ офіціанта, який впускає тарілки; короля-пʼяниці, який жонглює символами влади). Від 2-ї пол. 20 ст. салон. стиль у Ж. транс­формувався в новий худож. напрям, пред­ставників якого називають «трьох­предметниками», оскільки вони жонглюють лише капелюхами, коробками для сигар і мʼячиками; працюючи у високому темпі, комбінують та неочікувано по­єд­нують трюки. Серед видат. майстрів цього напряму — Б. і К. Кремо, Р. Швейцер, С. Заболотний, А. Ніколаєв. Окремий жанр. різновид становлять номери груп жонглерів, які пере­кидають предмети між собою (Ж. «у пере­кидку»). Найпопулярнішим реквізитом у груп. жонглерів є булава. Широко роз­по­всюджені номери, засн. на синтезі Ж. і нац. танців, що практикується здавна, зокрема перс. танцівниці «базігер» під час танцю утримували на голові та в руках посудини, наповнені рідиною. До жанру Ж. зараховують номери, що роз­вивають принципи нар. або спорт. ігор (напр., «гра з дзиґами»). Жонглером на коні 1930–41 ви­ступав М. Штейн, Ж. використовував М. Золло. Жонглер. при­йоми за­стосовували родини цирк. артистів Микитюків, Філіпенків, Новосьолових (створили номер «Танцюючі жонглери», 1987). Варто від­значити жонглерів, які працюють з важким реквізитом (крафт-жонглери); а також артистів, які жонглюють ногами. Серед видат. укр. жонглерів — М. Кобзов, О. Кобліков, О. Хоманько. На базі Нац. мед. університету в Києві засн. групу силового Ж. «Козацькі витівки». У Київ. муніципал. академії естрад. та цирк. мистецтва створ. каф. Ж. та еквілібру.