ЖОРДА́НІЯ Ной Микола­йович ( ; псевд. і крипт.: Костов, Ан., Арк. А-н; 09(21). 03. 1869, с. Ланчхуті Кутаїс. губ., нині Грузія — 11. 01. 1953, Париж) — грузинський політичний діяч. Закін. Тифліс. духовну семінарію (нині Тбілісі), навч. у Варшав. вет. ін­ституті. Від 1893 — у марксист. русі, на 2-му зʼ­їзді РСДРП (1903) при­єд­нався до меншовиків. 1905 — ред. г. «» («Соціал-демократ»). У своїх публікаціях критикував більшовиків, засуджував збройні ви­ступи, закликав до створе­н­ня легал. робітн. партії. 1906 обраний депутатом 1-ї Держ. думи Росії, де очолив с.-д. фракцію. 1907–12 — чл. ЦК РСДРП. Від 1917 — голова Тифліс. ради робітн. депутатів, делегат Всерос. демократ. наради 14–22 вересня 1917. Наполягав на збережен­ні єд­ності рев.-демократ. сил на противагу змовниц. тактиці більшовиків. 26 листопада 1917 очолив президію Нац. ради Грузії, у січні 1918 ініціював склика­н­ня Закавказ. сейму. З огляду на небезпеку турец. окупації регіону після під­писа­н­ня Брест. мирного договору ви­ступив проти негайного проголоше­н­ня незалежності Закавказ­зя. Після саморозпуску сейму 26 травня 1918 очолив Тимчас. парламент, а у липні того ж року — й уряд Грузії. У зовн. політиці спочатку покладався на військ. допомогу Німеч­чини (з метою не допустити повної окупації країни Туреч­чиною), після її поразки — на Велику Британію. У червні 1919 уклав з А. Денікіним угоду про спільну боротьбу проти більшовиків. Позитивно ставився до Укр. революції 1917–20, сприяв діяльності дипломат. місії УНР І. Красковського, однак навесні 1920 внаслідок успіхів Червоної армії вимушено ініціював мирні пере­говори з РСФРР, що завершились під­писа­н­ням договору 7 травня 1920 і встановле­н­ням дипломат. від­носин (31 січня 1921 аналог. угоду укладено з УСРР). 1921 емігрував до Франції, взяв участь у під­готовці меншовиц. пов­ста­н­ня 1924 у Грузії. Автор кн. «Происхождение и развитие политических партий в Германии» (С.-Петербург, 1907), «Большевизм» (Берлин, 1922), «Наши разногласия» (Париж, 1928), «Моя жизнь» (Стэнфорд, 1968).