Жорстокість

ЖОРСТО́КІСТЬ — властивість особистості, протилежна людяності, душевності, доброті. Проявляється у байдужості до страж­дань людей, інших живих істот і рослин, прагнен­ні до руйнува­н­ня (див. також Вандалізм, Садизм); може бути спрямована на самого себе (мазохізм), при­звести до самопокара­н­ня, зокрема суїциду. На від­міну від Ж. як манери без­ком­промісно, принципово будувати стосунки й вирішувати пита­н­ня, Ж. як властивість особистості не потребує морал. чи рац. виправ­да­н­ня, хоча може зна­йти його у дії механізмів псих. захисту (заперече­н­ня, раціоналізація, ідентифікація, ізоляція тощо), ґрунтуватися на надцін. (параноїдал.) ідеях, фанатизмі. Ж. породжує Ж., яка згодом проявиться у формі помсти, напр., вияв без­сердечності дорослого до влас. батьків, які ображали його в дитинстві, може бути пере­нес. на інших (якщо винні не до­ступні). Перш ніж набути яскраво вираж. форми, Ж. проходить шлях роз­витку: спочатку проявляється як знуща­н­ня дітей над рослинами чи тваринами, згодом пере­ро­стає в акти вандалізму під­літків, ін. форми де­структив. поведінки, аж до мордува­н­ня людей. До остан­нього іноді вдаються психічно здорові, але аморал. люди. Перші прояви Ж. зʼявляються в дітей до­шкіл. віку, коли в їхній поведінці пере­важають егоцентричні тенденції. Обʼєктом дит. Ж. стають пере­важно діти або люди похилого віку, люди з фіз. чи псих. вадами, тварини, які не можуть себе захистити. Серед її причин — сімейні конфлікти, ідентифікація свого морал. ідеалу з культом сили, формува­н­ня в дитини комплексу неповноцін­ності, усві­домле­н­ня нею влас. низького статусу й ізольованості в системі між­особистіс. стосунків. З приходом до школи Ж. може стати не­адекват. реакцією на власні невдачі й проектуватися на вчителя або дітей, яких ставлять за приклад. Ж. може бути ре­актив. або нес­провокованою і за­стосованою без­від­носно до особи потерпілого (напр., терорист. акт). Особлива Ж. є кваліфікац. ознакою злочину (ст. 67 Кримінал. кодексу України), що вказує на високий ступ. сусп. небезпеки особи вин­ного та вчиненого ним злочину. Напр., за ухвалою колегії суд­дів Судової палати у кримінал. справах Верхов. Суду України від 14 серпня 2003, умисне вбивство ви­знають вчиненим з особливою Ж., якщо вин­ний, по­збавляючи потерпілого життя, усві­домлював, що завдає знач. фіз., псих. чи морал. страж­дань. Раптова і немотивована Ж. дезорієнтує потерпілу особу, викликає ре­активні стани, які по­збавляють її здатності адекватно спри­ймати дійсність і цілеспрямовано захищатися від зловмисника. В осіб, які залишилися живими після екс­цесу жорстокого поводже­н­ня, діагностують пост­травмат. псих. роз­лад.

З по­гляду семантики поня­т­тя «Ж.» можна включити в синоніміч. ряд: без­жалісність, без­сердечність, злоба, злість, не­вблаган­ність тощо. Спроби сформулювати його ви­значе­н­ня ві­домі з давніх часів, зокрема К.-А. Гельвецій вважав Ж. наслідком слабкості й боягузства, Л.-А. Сенека — слабкості й душев. черствості.

Завантажити статтю