ЖУ́ПА — назва родів і племен у пів­ден­них словʼян за доби ран­нього середньовіч­чя. Ймовірно, цей термін вони запозичили в Авар. каганаті. Крім того, Ж. пд. словʼяни називали адм.-тер. одиниці на чолі з жупаном, який здійснював усю повноту влади (його пом. піджупан виконував адм.-госп. функції), угорці — власні адм.-тер. одиниці (комітати). У Закарп. Україні, захопленій угорцями, перші Ж. виникли на поч. 13 ст.: Уж — центр Ужгород, Берег — центр Берегове (нині місто), Угоча — центр Севлюш (нині м. Вино­градів). Українці в Угорщині проживали також у Ж. Спиш, Земплин, Шариш, Мараморош. Ж. про­існували у Хорватії до 1918, Угорщині — до 1919, Чехо-Словач­чині — до 1928. У середньовіч. Польщі терміном «Ж.» по­значали копальні солі та солеварні. Ними управляли жупники (виконували адм., судові та госп. функції). Жупників при­значав король як урядовців, або вони отримували соляні Ж. в оренду. Надходже­н­ня коштів від соляних Ж. були одним із найважливіших джерел прибутків короля. Найбільш ві­домі: краків., що й досі діють у містах Величка та Бохня, та руські (укр.) — в околицях міст Пере­мишль, Стара Сіль, Дрогобич (нині обидва — Львів. обл.), Долина (нині Івано-Фр. обл.).