Журавленко Павло Максимович
ЖУРАВЛЕ́НКО Павло Максимович (29. 06 (11. 07). 1887, с. Никанорівка Єлисаветгр. пов. Херсон. губ., нині у межах Кіровограда — 28. 06. 1948, Ленінград, нині С.-Петербург) — співак (бас). Нар. арт. РРФСР (1939). Навч. у А. Секар-Рожанського у Москві. 1911 дебютував партією Варсоноф’єва в опері «Хованщина» М. Мусоргського в антрепризі М. Максакова (м. Казань, Росія). 1912–18 — соліст Петрогр. театру муз. драми (нині С.-Петербург); 1918–48 — Держ. театру опери та балету ім. С. Кірова та Малого опер. театру (обидва — Ленінград). Найяскравіше виявив себе під час виконання гострохарактер. комедій. і сатир. партій. У камер. репертуарі — твори О. Даргомижського, П. Чайковського, Л. ван Бетговена, Ф. Шуберта, М. Мусоргського та ін. Популяризував у Росії укр. музику: нар. пісні, солоспіви М. Лисенка, Я. Степового, К. Стеценка. Брав участь у концертах у складі тріо «Три Ко» (разом з В. Войтенком, М. Закопайком). Був реж.-постановником опери «Щорс» Г. Фарді (1938, Держ. театр опери та балету ім. С. Кірова у Ленінграді, 1-а ред.).
Додаткові відомості
- Основні партії
- Черевик («Сорочинський ярмарок» М. Мусоргського), Барон («Скупий лицар» С. Рахманінова), Микола Болконський («Війна і мир» С. Прокоф’єва), Ковальов («Ніс» Д. Шостаковича), Міхей («Князь-озеро» І. Дзержинського; усі — 1-е виконання), Карась («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського), Виборний («Наталка Полтавка» М. Лисенка), Мельник («Русалка» О. Даргомижського), Гудал («Демон» А. Рубінштейна), Лепорелло («Дон Жуан» В.-А. Моцарта), Фальстаф (однойм. опера Дж. Верді), Мефістофель («Фауст» Ш. Ґуно).
Рекомендована література
- Лисенко І. Оперна доля Павла Журавленка: До 100-річчя від дня народж. // КіЖ. 1987, 6 верес.;
- Мальков М. Певец-актер шаляпинской школы // Мастера сов. опер. сцены. Ленинград, 1990;
- Багацький Л., Могилюк В. Таємниця старого альбому // ГУ. 2006, 4 лип.
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
Людина 
