Еберт Макс
Е́БЕРТ Макс (Ebert Max; 04. 08. 1879, м. Стендаль, Німеччина – 15. 11. 1929, Берлін) – німецький археолог. Член Всеукр. археол. комітету ВУАН. Студіював германістику й історію в Іннсбруці, Гайдельберзі, Галле та Берліні. 1906–14 – науковий співробітник Берлін. музею; 1922–24 – проф. Кеніґсбер. і Ризького університетів; 1927–29 – Університету Фрідріха-Вільгельма у Берліні. 1907–13 досліджував тер. Ольвій. держави. Впродовж балки, що з Пн. спускалася до Дніпров.-Бузького лиману (нині на її схилах розташ. с. Яселка), та навколо с. Марицине (нині с. Матросівка; обидва – Очаків. р-ну Микол. обл.) розкопав кілька поселень і 9 невеликих курганів (здебільшого пограбованих). В одному із курганів виявив кремінні знаряддя праці, посуд, поховання людей 16–15 ст. до н. е.; в ін. розкопах – бронз. дзеркальце, заліз. ніж, дві половинки кам’яної форми для лиття бронз. бляшок у вигляді голови лева, наконечники для стріл, заліз. меч, горит із дерева й шкіри, панцир і щит та ін. Аналог. предмети знайшов у ході дослідж. поселення побл. с. Велика Корениха (нині у межах Миколаєва). Ці археол. знахідки описав у працях «Ausgrabungen auf dem Gute Maritzun, Gouv Gherson, Süd Russland» («Розкопки у маєтку Марицин, Херсонська губернія, Південь Росії») // «Prahistorisch Zeitschrift», 1913, Bd. 5, «Ausgrabungen den Gorodok Nikolaewka am Dnepr Gouv Gherson» («Розкопки у місті Миколаєві на Дніпрі Херсонської губернії») // там само, Heft 1/2. Серед ін. робіт – «Südrußland im Altertum» («Старожитності Південної Росії», Бонн; Ляйпциґ, 1921), на яку В. Данилевич опублікував ґрунтовну рецензію у «Записках Історично-філологічного відділу ВУАН» (К., 1925, кн. 5).
Г. Ф. Крикун
Людина 
