Ейзенштейн Сергій Михайлович

Визначення і загальна характеристика

ЕЙЗЕНШТЕ́ЙН Сергій Михайлович (Эйзенштейн Сергей Михайлович; 10(22). 01. 1898, Риґа — 11. 02. 1948, Москва) — російський режисер, художник, сценарист, теоретик кіно, педагог. Доктор мистецтво­знавства (1939), професор (1937). Заслужений діяч мистецтв РСФРР (1935). Сталінcька премія (1941, 1946). Державні нагороди СРСР. Закін. Ризьке реал. училище (1915), навч. у Петрогр. ін­ституті цивіл. інж. (нині С.-Петербург, 1915–18), Держ. вищих режисер. майстернях під керівництвом В. Мейєрхольда (1921–22). Творчий шлях роз­почав 1920 як зав. худож. частини Першого робітн. театру Пролеткульту (оформив ви­ставу «Мексиканець» за Дж. Лондоном, 1921). Від 1923 керував театр. майстернями Пролеткульту, де й викладав. Зблизився з групою В. Маяковського, у журналі якого («ЛЕФ», 1923, № 5) опублікував творчий маніфест «Монтаж ат­тракционов», де традиц. драматургії проти­ставив по­єд­на­н­ня (монтаж) ударних впливів (атракціонів), до яких входили при­йоми цирку, естради, плаката, публіцистики. За цим методом по­ставив ви­стави «Мудрець» за мотивами пʼєси «На всякого мудреця доволі простоти» О. Островського, «Чуєш, Москва», «Протигази» за пʼєсами С. Третьякова (усі — 1923–24). Від 1924 — у кіно: по­ставив фільм «Страйк» (запланов. як частина серії істор.-рев. картин «До диктатури»), де замість сюжету прокламував монтаж атракціонів, замість «кінозірок» — колектив. героя-масу. Цікавими були пошуки Е. в царині кінематогр. засобів — монтажу, ритму, близьких планів, ракурсів, метафор. Цей фільм, а також теор. стат­ті Е., який осмислював специфіку кіномистецтва і шукав нові принципи творчості, зробили його одним з перших реж.-новаторів. У на­ступ. фільмі «Броненосець “Потьомкін”» (1925, також спів­автор сценарію), що його фільмував на базі Одес. кіностудії, реалізував новатор. пошуки Е.: закономірне чергува­н­ня епізодів різної емоційності, без­доган. ритм, велична композиція, схожа з давньогрец. трагедіями, метафори. Цей фільм став класич. вираже­н­ням нового мистецтва — кіно соціаліст. реалізму. У фільмі «Жовтень» (1927) реж. викори­став низку монтаж. по­єд­нань — кінометафор. Е. створив теорію «інтелектуал. кіно», засн. на можливості засобами кіно подавати не лише художні образи, а й наук. поня­т­тя. 1929 ви­йшов фільм Е. «Старе і нове» («Генеральна лінія»), у якому реж. продовжив роботу над «інтелектуал. кіно» і типажами (ви­пробуваним, банал. при­йомам акторів театру і кіно Е. проти­ставив правдиву, природню поведінку людей з характер. зовнішністю і трудовими навиками, необхід. для викона­н­ня ролі). 1929 разом з Е. Тіссе та Г. Александровим був від­рядж. до Зх. Європи та Пн. Америки для озна­йомле­н­ня зі звук. технікою. У європ. містах читав лекції про рад. мистецтво. На за­проше­н­ня фірми «Парамаунт» пере­їхали у Гол­лівуд, де Г. Александров та англ. літератор А. Монтеґю написали новатор. гостросоц. сценарії за романами «Золото Зут­тера» Б. Сандрара й «Американська трагедія» Т. Драйзера. Однак саме через соц. гостроту сценаріїв амер. продюсери від­мовилися від цих та ін. пропозицій Е. На за­проше­н­ня письмен­ника Е. Сінклера Е. пере­їхав до Мексики, де зняв фільм «Землетрус в Оахаці» (1931) та роз­почав зйомки фільму «Хай живе Мексика!» (був змушений повернутися до СРСР; 1979 Г. Александров змонтував цей фільм за лібрето та записами Е.). На творчій нараді 1935 у Москві у доповіді Е. виголосив власний по­гляд на роз­виток рад. кіно, процес творчості, «внутр. монолог» (можливість через складне по­єд­на­н­ня зображе­н­ня і звука виражати на екрані думки, почу­т­тя, на­строї людини). 1935–37 працював над фільмом «Бєжин луг» (був під­даний критиці і знятий з виробництва). У на­ступ. фільмах «Олександр Невський» (1938) та «Іван Грозний» (2 серії, 1945) звернувся до істор.-патріот. тематики. У фільмі «Іван Грозний» ідея боротьби за владу була під­дана критиці, не дивлячись на сильне і правдиве втіле­н­ня драм. колізій боротьби Івана Грозного, майстерну актор. гру, виражал. ріше­н­ня. Вочевидь, тут прочитувалися паралелі з кривавими методами сталін. держ. кер-ва. Е. за­пропонували змінити концепцію і пере­робити цей фільм, однак цьому не судилося збутися — у Е. погіршився стан здоровʼя (також вплинули вищезга­дані об­ставини); за декілька років він пішов із життя. Водночас від 1928 викладав у ВДІКу (Москва): від 1932 — завідувач кафедри режисури. Роз­роблений ним метод режисер. практикуму заклав основи викла­да­н­ня режисури. Ви­вчав пита­н­ня заг. композиції фільму, монтажу, звуко-зорової структури, пластич. культури кадру, кольору та історії кіно. Про творчість Е. створ. понад 10 докум. і телефільмів. Від 1960-х рр. проводять ви­ставки його худож. робіт та ретро­спективи фільмів у різних країнах світу. Від 1996 у Москві діє Ейзенштейн. центр культури, що видає теор. й істор. текс­ти про життя і творчість Е. та ін. видат. діячів світ. кіно.

Пр.: Из­бран­ные прои­зведения. Т. 1–6. Москва, 1964–71; укр. перекл. — Естетика кіномистецтва. К., 1978.

Літ.: Вишневский В. Эйзенштейн. 1939; Нижний В. На уроках режис­суры С. Эйзенштейна. 1958; Юткевич С. С. Эйзенштейн // Юткевич С. Контрапункт режис­сера. 1960; Козлов Л. Эйзенштейн о цвете в кино // Вопр. киноискус­ства: Сб. 1960. Вып. 4; Юренев Р. Н. Эйзенштейн. 1962; Ростовцев И. Г. Броненосец «Потемкин». 1962; Ромм М. Памяти С. М. Эйзенштейна. Вторая вершина // Ромм М. Беседы о кино. 1964; Эйзенштейн в воспоминаниях современ­ников. 1974; Шкловский В. Эйзенштейн. 2-е изд. 1976; Юренев Р. Н. Эйзенштейн. Замыслы. Фильмы. Метод. 1985; Аксенов И. А. Сергей Эйзенштейн. Порт­рет художника. 1991; Забродин В. Эйзенштейн. Попытка театра: Ст. и публикации. 2005; Теория кино: От Эйзенштейна до Тарковского. 2008 (усі — Москва).

В. М. Войтенко

Завантажити статтю