ЕЙНГО́РН Віталій Осипович (Эйнгорн Виталий Осипович; 21. 08. 1862, Мінськ — 14. 09. 1947, Москва) — російський історик, джерело­знавець, архівіст. Доктор історичних наук (1942, без захисту дис.). Закін. С.-Петербур. істор.-філол. ін­ститут (1884). Від­тоді вчителював у м. Нижній Новгород (Росія) і Москві; 1920–25 працював у губерн. упр. архів. справами Нижнього Новгорода, 1925–39 — Архіві революції та зовн. політики (Москва). Як фахівець з історії України входив до складу комісії при Центр. архіві РСФРР для роз­гляду питань, повʼязаних із поверне­н­ням архів. документів до УСРР. Водночас від 1932 — у Держ. б-ці СРСР (Москва): 1940–44 — нач. заг. архіву. Більшість наук. праць, написаних на архів. матеріалі, висвітлює різноманітні пита­н­ня історії України. Вперше ввів у наук. обіг великий комплекс джерел з архівів Києва, Чернігова, Харкова; дослідив дипломат. і культурні звʼязки України та Росії; у роботах викори­став пере­писні книги Стародуб., Черніг. й знач. частини Ніжин. полків як най­інформативніших щодо характеристики економіки та політ. становища України у 17 ст. Також ви­вчав історію нар. освіти у Росії.