ЕЙХЕНБА́УМ Борис Михайлович (Эйхенбаум Борис Михайлович; 04(16). 10. 1886, с-ще Красний, нині місто Смолен. обл., РФ — 24. 11. 1959, Ленін­град, нині С.-Петербург) — російський літературо­знавець. Брат В. Воліна. Доктор філологічних наук наук (1936). Закін. С.-Петербур. університет (1912). Професор цього Університету (1918–49) і Держ. ін­ституту історії мистецтв (1920–31), від 1935 — спів­роб. Ін­ституту рос. літ-ри АН СРСР (усі — Ленін­град). З позицій формалізму ви­вчав пита­н­ня поет. мови, ритму, композиції; активно об­стоював наук. цін­ність досліджень, вільних від ідеол. впливів. У пр. «Мелодика рус­ского лирического стиха» (Петро­град, 1922) вперше в рос. теор. літературо­знавстві роз­глянув пита­н­ня про різні типи мовно-поет. інтонації, що формують ліричні стилі. Висунув концепцію «літ. побуту»: істор.-літ. явище слід ви­вчати з огляду на особливості тієї чи іншої епохи («О литературном быте», 1927). Автор фундам. праць «Лев Тол­стой» (кн. 1, 1928; кн. 2, 1931; кн. 3, 1960) і «Статьи о Лермонтове» (1961; усі — Москва; Ленін­град). Е. — один з теоретиків і практиків рад. текс­тології; за його ред. ви­йшли десятки ви­дань рос. класики. Досліджував словʼян. поет. епос, зокрема «Слово о полку Ігоревім», укр. нар. думи.