Екологічна безпека

Визначення і загальна характеристика

ЕКОЛОГІ́ЧНА БЕЗ­ПЕ́КА — рівень захищеності жит­тєво важливих інтересів людини, а також су­спільства, довкі­л­ля та держави від реальних або потенційних за­гроз, зумовлених антропоген­ними чи природними чин­никами. Система Е. б. будь-якої країни — це сукупність держ. заходів (правових, екон., тех., гуманітар. і мед.), спрямованих на під­трима­н­ня рівноваги між її екосистемами та антропоген. і природ. навантаже­н­ням, роз­робле­н­ня механізмів оздоровле­н­ня й запобіга­н­ня де­градації довкі­л­ля, піклува­н­ня про здоровʼя людей. Вона залежить від наявності природ. ресурсів та геополіт. чин­ників. Ви­значе­н­ня осн. принципів політики Е. б. і покраще­н­ня стану довкі­л­ля має ґрунтуватися на результатах між­дисциплінар. наук. дослідж. звʼязків природи й су­спільства та можливості комплекс. виріше­н­ня про­блеми збереже­н­ня й захисту природ. середовища. Нині про­блема без­пеки насел. кожної держави, а також цивілізації у цілому є одним із найважливіших критеріїв соц. роз­витку. Принцип рівної Е. б. для кожної людини та держави зумовлений неможливістю формува­н­ня Е. б. за рахунок обмеже­н­ня екол. прав ін. груп насел. усередині екосистеми й поза її межами. Глобал. взаємозвʼязок соц., природ. явищ і процесів не дає пере­ваги будь-якій нації, державі, групі людей у роз­вʼязан­ні екол. про­блем за рахунок інших. Е. б. можна роз­глядати в глобал., регіон., локальних і умовно точкових межах (держав або будь-яких їхніх адм. одиниць). Фактично вона характеризує геосистеми (екосистеми) різного ієрарх. рангу — від біо­геоценозів (агро-, урбоценозів) до біо­сфери загалом.

Надмірне скупче­н­ня с.-г. і пром. під­приємств в Україні спричинила ката­строфічне за­брудне­н­ня повітря, води та ґрунту, руйнува­н­ня природ. ландшафтів; аварія на ЧАЕС зумовила значне радіац. ураже­н­ня насел. і всіх екосистем. Під­вищену екол. небезпеку в країні становлять обʼєкти хім. та нафтогаз. пром-стей, ядер. енергетики, зокрема зберіга­н­ня й утилізації радіо­актив. від­ходів (див. Радіаційна без­пека); біо­хім. і фармацевт. під­приємства; процеси виробництва, зберіга­н­ня й знище­н­ня боє­припасів, ракет. палива; виробництво цементу, асфальтобетону, азбесту; гідро­енергет. і гідротех. споруди тощо. Аналіз антропоген. впливу на природні екосистеми засвідчив, що швидкість де­градації довкі­л­ля України більша від швидкості біол. при­стосува­н­ня живих організмів до середовища існува­н­ня, тобто втрачено стійкість екосистем. Особливість формува­н­ня системи Е. б. полягає в тому, що вона від­повід­ає інтенсивно-коеволюц. типові роз­витку су­спільства (реалізується в інтересах су­спільства як субʼєкта екосистеми і середовища — обʼєкта). Е. б. неможливо досягти в межах традиц. пром. роз­витку, оскільки він заснований на руйнуван­ні природ. середовища. На Конф. ООН з питань довкі­л­ля (Ріо-де-Жанейро, 1992) ви­значено новий тип соц.-екон. процесу — сталий роз­виток, що створить умови для досягне­н­ня високої якості довкі­л­ля і здорової економіки у всіх народів світу. Систему заходів із забезпече­н­ня Е. б. наведено у Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища», серед них — врахува­н­ня екол. вимог до роз­міще­н­ня, проектува­н­ня, будівництва, екс­плуатації під­приємств, споруд; охорона довкі­л­ля при за­стосуван­ні засобів захисту рослин, мінерал. добрив, токсич. речовин, від акустич., електромагніт., іонізуючого впливів, радіо­актив. і побут. за­брудне­н­ня; дотрима­н­ня умов Е. б. при проведен­ні наук. дослідж. тощо. 16 січня 1997 ВР України затв. Концепцію нац. без­пеки України, за якою осн. напрямами держ. політики в галузі Е. б. є контроль за дотрима­н­ням науково об­ґрунтованих нормативів природокористува­н­ня й охорони довкі­л­ля; виявле­н­ня та усуне­н­ня за­гроз для здоровʼя насел., своєчасне його попередже­н­ня у разі небезпеки; зниже­н­ня антропоген. навантаже­н­ня на довкі­л­ля; впровадже­н­ня у виробництво екологічно без­печ. технологій та ін. В Україні про­блеми Е. б. досліджують А. Качинський, В. Боков, А. Лущик та ін.

Літ.: Экологическая без­опасность: Во­просы реализации государствен­ной стратегии. Москва, 1988; Качинський А. Б., Наконечний О. Г. Стійкість екосистем та про­блема нормува­н­ня в екологічній без­пеці України. К., 1996; Агаркова Н. В., Качинський А. Б., Степаненко А. В. Регіональний вимір екологічної без­пеки України з урахува­н­ням за­гроз виникне­н­ня техноген­них і природних ката­строф. К., 1996; Качинський А. Б., Хміль Г. А. Екологічна без­пека України: аналіз, оцінка та державна політика. К., 1997; Данилов-Данильян В. И. Экология, охрана природы и экологическая без­опасность: Учеб. пособ. Москва, 1997; Боков В. А., Лущик А. В. Основы экологической без­опасности. Сф., 1998; Тер-Акопов А. А. Без­опасность человека. Москва, 1998; Барбашова Н. Забезпече­н­ня екологічної без­пеки при викори­стан­ні у господарській діяльності ядерної енергії // Право України. 1998. № 6.

С. І. Лавриненко

Завантажити статтю