Екологічна культура

ЕКОЛОГІ́ЧНА КУЛЬТУ́РА — напрям людської діяльності та мисле­н­ня, від якого істотно залежать існува­н­ня сучасної цивілізації та її сталий роз­виток. Дослідже­н­ня взаємо­впливу соціального і природного в житті людини дає змогу говорити про специфічні прояви культури в екологічному сенсі. Без зна­н­ня про­блем, що належать до екологічної культури, не можна зро­зуміти, чому одні етноси живуть у злагоді з природою, тобто є екофільними, а інші залишають після себе руїну, будучи екофобними; чому в одних випадках людська діяльність створює гармонійні ландшафти та екосистеми, а в інших — довкі­л­ля пере­творюється на пустелю. 

Екологічна культура — це сукупність дій і технологій освоє­н­ня природи людиною, які забезпечують рівновагу в системі «людина — довкі­л­ля»; теоретична галузь знань про місце людини в біо­сфері як діяльної істоти, що організовує її структурні та функціональні блоки; одна з форм культури, здатність людини від­чувати світ і при­стосовувати його до себе. Екологічна культура є складовою людського життя з часів його виникне­н­ня. 

Екологічна культура — жит­тєдіяльність людини, за якої досягається взаємна адаптація довкі­л­ля та людини. Екологічна культура роз­глядає пита­н­ня, повʼязані з викори­ста­н­ням природи людиною, її пере­творе­н­ням у власних інтересах, а також із наслідками такої діяльності. Основоположний принцип екологічної культури — від­повід­ність соціального та природного в межах єдиної системи. Встановле­н­ня цієї від­повід­ності у всіх сферах су­спільного життя сприяє його екологізації та гармонізації самої су­спільної системи. Екологічна культура виражає міру освоє­н­ня субʼєктом природоперетворювальної діяльності, від­повід­ності соціального та природного як складових єдиної системи. 

Екологічна культура лежить в основі екологічної діяльності та екологічної поведінки, які містять су­спільно вироблений спосіб самореалізації людини в природі, культурні традиції, жит­тєвий досвід, моральні почу­т­тя та оцінку ставле­н­ня людини до природи. І хоча феномен екологічної культури став на­дба­н­ням 20 ст. з усві­домле­н­ням людством необхідності пере­лаштува­н­ня свого життя для збереже­н­ня без­пеки й здоровʼя, про екологічний компонент культури (який проявлявся як сукупність певних екокультурних норм, заборон та до­зволів) можна говорити від появи людини. Екокультурні норми роз­виваються під впливом способу пере­творе­н­ня природного простору, що панує в су­спільстві. На кожному етапі роз­витку вони охоплюють найсут­тєвіші на­дба­н­ня способів організації людської діяльності, накопичених су­спільством упродовж еволюції. Екокультурні стереотипи поведінки є транс­лятором досвіду екологічної діяльності людей від поколі­н­ня до поколі­н­ня, збереже­н­ням певної сталої складової. Як рушійна сила у від­носинах між су­спільством та природою, екологічна культура прагне до створе­н­ня якісно нової системи засобів і механізмів, що сприяють роз­вʼязан­ню про­блеми глобальної екологічної кризи. 

Головна функція екологічної культури — організація взаємовід­носин су­спільства та природи з урахува­н­ням практичних потреб су­спільства, забезпече­н­ня під­тримки стабільного стану природи для збереже­н­ня умов існува­н­ня й роз­витку людства. Інші функції екологічної культури: виховна (формува­н­ня певних стереотипів поведінки щодо природи окремих індивідів та су­спільства загалом), прогностична (створе­н­ня можливості перед­баче­н­ня наслідків людської діяльності, результатів пере­творе­н­ня природи), регулятивна (управлі­н­ня ставле­н­ням су­спільства до природи в процесі господарської діяльності). 

В екологічній культурі формується екологічний світо­гляд особистості в процесі оволоді­н­ня навичками практичної діяльності щодо природи; роз­вивається на основі професійної екологічної освіти, інформува­н­ня та вихова­н­ня екосистемного мисле­н­ня. Вихова­н­ня і формува­н­ня екологічної культури — про­блема, до якої потрібно під­ходити комплексно із залуче­н­ням фінансових, освітніх, політичних та правових чин­ників. Екологічна культура спирається на кращі гуманістичні, екофільні традиції культури; формує прихильне і дбайливе ставле­н­ня до всіх форм життя та умов, які його забезпечують. Людина має усві­домити себе частиною природного космосу, зро­зуміти свою роль у під­триман­ні природної рівноваги. 

Роз­вʼяза­н­ня про­блеми глобальної екологічної кризи можливе лише в рамках екологічної культури, яка є необхідною перед­умовою оптимізації й гармонізації системи «су­спільство — природа». У цих умовах екологічна культура виконує функцію самозбереже­н­ня су­спільства. Див. Екологія культурна.

Завантажити статтю