Економічна відповідальність

ЕКОНОМІ́ЧНА ВІД­ПОВІД­А́ЛЬНІСТЬ — система формальних і неформальних норм та правил поведінки господарських субʼєктів-власників, що пере­бувають у стані економічного вибору та при­ймають ріше­н­ня щодо раціонального викори­ста­н­ня (вигідного роз­міще­н­ня) обмежених ресурсів. У такому ро­зумін­ні Е. в. є найважливішим соц.-екон. ін­ститутом, покликаним погодити (гармонізувати) звʼязки і від­носини сусп. обміну та інтереси його учасників у напрямку досягне­н­ня стану рівноваж. функціонува­н­ня й стійкого роз­витку. Е. в., що виникає у процесі реалізації прав і від­носин власності, здійснюється як через форми соц.-екон. контролю (закон, статут, договір, дохід, традиція), так і внаслідок усві­домле­н­ня від­повід­ал. госп. субʼєктами своєї сусп. екон. місії. Необхідною перед­умовою, формою і результатом реалізації ін­ституту Е. в. є ціна як ін­ститут екон. цін­ності, що забезпечує погодженість інтересів від­повід­ал. госп. субʼєктів, під­коряючи їх діяльність законам соц. справедливості й екон. ефективності.

У системі традиц. соціалізму рад. типу Е. в. ототожнювалась з екон. від­особленістю госп. субʼєктів; держава вважала її чин­ником дис­гармонії у су­спільстві; вона не мала самост. значе­н­ня, ви­ступаючи необхід. елементом соц. від­повід­альності як механізму реалізації закону соц. справедливості. Держава (гарант реалізації закону соц. справедливості) для викона­н­ня за­знач. сусп. місії виховувала усіх своїх субʼєктів (під­приємства, установи, домогосподарства) у дусі соц. (а, отже, й матеріал., індивідуал. і колектив.) від­повід­альності за майбутнє су­спільства, країни. Натомість в умовах ринку Е. в. (насамперед, матеріал.) від­особлених госп. субʼєктів є формою реалізації їх соц. від­повід­альності. Так, фірма, як пред­ставниц. (юрид.) особа від­повід­ал. бізнес-субʼєкта ринку, використовує належні їй матеріал. та грош. активи для залуче­н­ня екон. ресурсів з метою досягне­н­ня повного обсягу виробництва. Сучас. бізнес керується складними етич. нормами, однак так було не завжди. На­прикінці 19 — на поч. 20 ст. серед під­приємців панувало пере­кона­н­ня, що єдиний обовʼязок бізнесу — приносити прибуток. Родові ознаки бізнесу дотепер залишаються не­змін­ними, однак ріст робочого руху й організація проф­спілок, Велика де­пресія 1929–33, приклад соціаліст. будівництва в СРСР, з одного боку, та необхідність збільше­н­ня ємності ринку, з ін., сприяли модифікації під­приємниц. мотивів. Нині бізнес-субʼєкти роз­винутих країн світу (якими є практично всі госп. субʼєкти — під­приємці та їх союзи, на­ймані робітники й фахівці та їх спілки, споживачі та їх союзи, держава), як правило, керуються у своїй діяльності принципами утилітаризму, дотрима­н­ня прав людини, справедливості й беруть на себе від­повід­альність враховувати всю сукупність інтересів соц. груп су­спільства (держави, партнерів, споживачів, на­йманих працівників, інвесторів) у межах їх діє­здатності як фіз. і юрид. осіб, а остан­ніх — у межах повноважень їх організац.-правових форм (індивідуал. під­приємства, товариства, ТОВ, товариства із солідар. від­повід­альністю, товариства з повною від­повід­альністю, АТ тощо). Пере­ключити екон. потенціал бізнесу на реалізацію заг.-нац. інтересів держава може за допомогою формува­н­ня системи корпоратив. упр., що до­зволяє ефективно контролювати фінанс. потоки і від­творе­н­ня сукуп. капіталу.

За остан­ні 10 р. реформува­н­ня економіки України структура організац.-правових форм під­приємств на­близилася до заг.-прийнятого в країнах з ринк. економікою (динаміка АТ з обмеженою, додатк. і повною від­повід­альністю пред­ставлена у Табл.).

Разом з тим, вітчизн. бізнес-групи не є від­повід­ал. екон. субʼєктами у повному ро­зумін­ні. Кількісна динаміка свідчить про пере­важ. роз­виток в Україні АТ з обмеженою від­повід­альністю. Загалом на пострад. просторі ефектив. власник, як великий від­повід­ал. приват. власник, який здійснює значні ін­новац. інвестиції, впроваджує на під­приємстві ефективну систему корпоратив. упр. і високу корпоративну культуру, дотепер не сформувався. В Україні про­блеми корпоратив. упр. досліджують в Ін­ститутах економіки та про­гнозува­н­ня (Київ, Л. Федулова) й економіки промисловості (Донецьк, І. Булєєв) НАНУ. Формува­н­ня під­валин «нової економіки», при­скоре­н­ня процесів соц.-екон. глобалізації на­прикінці 20 — на поч. 21 ст. вимагають пере­гляду тези про від­повід­ал. власника корпоратив. типу загалом. Гучні корпоративні скандали кін. 1990-х — поч. 2000-х рр., що при­звели до банкрутства низки бізнес-гігантів, без­від­повід­ал. поведінка філій великих зх. фірм у країнах, що роз­виваються, і країнах з пере­хід. економікою, процеси без­перерв. пере­розподілу прав власності між бізнес-групами у РФ та Україні свідчать про активізацію родових ознак бізнесу і, разом з тим, — про під­рив законів рівноваж. функціонува­н­ня та сталого роз­витку госп. систем різного рівня. У цих умовах актуалізується класична спадщина з дослідж. природи під­приємництва, закладена у працях А. Маршал­ла, Й. Шумпетера, Ф. Найта й ін. Так, Ф. Найт роз­крив механізми формува­н­ня екон. прибутку фірми, що «зламують» (за Й. Шумпетером) стан стаціонар. госп. рівноваги, крізь призму ціно­утворювал. діяльності під­приємця в умовах екон. неви­значеності: єдиний варіант ризику, що веде до прибутку, — унікал. неви­значеність — по­стає з несе­н­ня повної від­повід­альності, яка не може бути за­страхованою, капіталізованою чи оплаченою заробіт. платою. Наукові дослідже­н­ня покликані сформувати теорію соц.-екон. від­повід­альності, адекватну умовам інформ. (постіндустр.) економіки і тим самим ви­значити цін­нісні засади гармоній. світоустрою у 21 ст. Організація таких дослідж. — одна з пріоритет. про­грам сучас. екон. науки.

Завантажити статтю