Економічна відповідальність

Визначення і загальна характеристика

ЕКОНОМІ́ЧНА ВІДПОВІДА́ЛЬНІСТЬ  — система формальних і неформальних норм та правил поведінки господарських суб’єктів-власників, що перебувають у стані економічного вибору та приймають рішення щодо раціонального використання (вигідного розміщення) обмежених ресурсів. У такому розумінні Е. в. є найважливішим соц.-екон. інститутом, покликаним погодити (гармонізувати) зв’язки і відносини сусп. обміну та інтереси його учасників у напрямку досягнення стану рівноваж. функціонування й стійкого розвитку. Е. в., що виникає у процесі реалізації прав і відносин власності, здійснюється як через форми соц.-екон. контролю (закон, статут, договір, дохід, традиція), так і внаслідок усвідомлення відповідал. госп. суб’єктами своєї сусп. екон. місії. Необхідною передумовою, формою і результатом реалізації інституту Е. в. є ціна як інститут екон. цінності, що забезпечує погодженість інтересів відповідал. госп. суб’єктів, підкоряючи їх діяльність законам соц. справедливості й екон. ефективності.

У системі традиц. соціалізму рад. типу Е. в. ототожнювалась з екон. відособленістю госп. суб’єктів; держава вважала її чинником дисгармонії у суспільстві; вона не мала самост. значення, виступаючи необхід. елементом соц. відповідальності як механізму реалізації закону соц. справедливості. Держава (гарант реалізації закону соц. справедливості) для виконання зазнач. сусп. місії виховувала усіх своїх суб’єктів (підприємства, установи, домогосподарства) у дусі соц. (а, отже, й матеріал., індивідуал. і колектив.) відповідальності за майбутнє суспільства, країни. Натомість в умовах ринку Е. в. (насамперед, матеріал.) відособлених госп. суб’єктів є формою реалізації їх соц. відповідальності. Так, фірма, як представниц. (юрид.) особа відповідал. бізнес-суб’єкта ринку, використовує належні їй матеріал. та грош. активи для залучення екон. ресурсів з метою досягнення повного обсягу виробництва. Сучас. бізнес керується складними етич. нормами, однак так було не завжди. Наприкінці 19 — на поч. 20 ст. серед підприємців панувало переконання, що єдиний обов’язок бізнесу — приносити прибуток. Родові ознаки бізнесу дотепер залишаються незмінними, однак ріст робочого руху й організація профспілок, Велика депресія 1929–33, приклад соціаліст. будівництва в СРСР, з одного боку, та необхідність збільшення ємності ринку, з ін., сприяли модифікації підприємниц. мотивів. Нині бізнес-суб’єкти розвинутих країн світу (якими є практично всі госп. суб’єкти — підприємці та їх союзи, наймані робітники й фахівці та їх спілки, споживачі та їх союзи, держава), як правило, керуються у своїй діяльності принципами утилітаризму, дотримання прав людини, справедливості й беруть на себе відповідальність враховувати всю сукупність інтересів соц. груп суспільства (держави, партнерів, споживачів, найманих працівників, інвесторів) у межах їх дієздатності як фіз. і юрид. осіб, а останніх — у межах повноважень їх організац.-правових форм (індивідуал. підприємства, товариства, ТОВ, товариства із солідар. відповідальністю, товариства з повною відповідальністю, АТ тощо). Переключити екон. потенціал бізнесу на реалізацію заг.-нац. інтересів держава може за допомогою формування системи корпоратив. упр., що дозволяє ефективно контролювати фінанс. потоки і відтворення сукуп. капіталу.

За останні 10 р. реформування економіки України структура організац.-правових форм підприємств наблизилася до заг.-прийнятого в країнах з ринк. економікою (динаміка АТ з обмеженою, додатк. і повною відповідальністю представлена у Табл.).

Разом з тим, вітчизн. бізнес-групи не є відповідал. екон. суб’єктами у повному розумінні. Кількісна динаміка свідчить про переваж. розвиток в Україні АТ з обмеженою відповідальністю. Загалом на пострад. просторі ефектив. власник, як великий відповідал. приват. власник, який здійснює значні інновац. інвестиції, впроваджує на підприємстві ефективну систему корпоратив. упр. і високу корпоративну культуру, дотепер не сформувався. В Україні проблеми корпоратив. упр. досліджують в Інститутах економіки та прогнозування (Київ, Л. Федулова) й економіки промисловості (Донецьк, І. Булєєв) НАНУ. Формування підвалин «нової економіки», прискорення процесів соц.-екон. глобалізації наприкінці 20 — на поч. 21 ст. вимагають перегляду тези про відповідал. власника корпоратив. типу загалом. Гучні корпоративні скандали кін. 1990-х — поч. 2000-х рр., що призвели до банкрутства низки бізнес-гігантів, безвідповідал. поведінка філій великих зх. фірм у країнах, що розвиваються, і країнах з перехід. економікою, процеси безперерв. перерозподілу прав власності між бізнес-групами у РФ та Україні свідчать про активізацію родових ознак бізнесу і, разом з тим, — про підрив законів рівноваж. функціонування та сталого розвитку госп. систем різного рівня. У цих умовах актуалізується класична спадщина з дослідж. природи підприємництва, закладена у працях А. Маршалла, Й. Шумпетера, Ф. Найта й ін. Так, Ф. Найт розкрив механізми формування екон. прибутку фірми, що «зламують» (за Й. Шумпетером) стан стаціонар. госп. рівноваги, крізь призму ціноутворювал. діяльності підприємця в умовах екон. невизначеності: єдиний варіант ризику, що веде до прибутку, — унікал. невизначеність — постає з несення повної відповідальності, яка не може бути застрахованою, капіталізованою чи оплаченою заробіт. платою. Наукові дослідження покликані сформувати теорію соц.-екон. відповідальності, адекватну умовам інформ. (постіндустр.) економіки і тим самим визначити ціннісні засади гармоній. світоустрою у 21 ст. Організація таких дослідж. — одна з пріоритет. програм сучас. екон. науки.

Завантажити статтю