Економічна незалежність

ЕКОНОМІ́ЧНА НЕЗАЛЕ́ЖНІСТЬ  — повна самостійність країни у визначенні свого економічного статусу, здійсненні виключного права на володіння, користування та розпорядження національним багатством, здатність забезпечити економічну безпеку в умовах міжнародного поділу праці. Найважливіша передумова держ. суверенітету країни (ін. назва — екон. суверенітет). Гол. елемент Е. н. — стабільність функціонування нац. економіки та її саморозвиток. Стабільність, у свою чергу, неможлива без захисту власності в усіх її формах, створення відповід. умов і гарантій для підприємниц. діяльності, усунення дестабілізуючих чинників (боротьба з кримінал. структурами в економіці, недопущення знач. розривів у розподілі доходів, що загрожують соц. потрясіннями тощо). Здатність до саморозвитку передбачає створення сприятл. клімату для інвестицій та інновацій, постійну модернізацію виробництва, підвищення профес. й освіт. рівнів працівників і самозбереження нац. економіки. В умовах глобалізації взаємозв’язок світ. торг. і фінанс. потоків перетворює нац. економіки на взаємозалежні, тому Е. н. потребує встановлення держ. контролю за нац. ресурсами, досягнення такого рівня виробництва, ефективності та якості продукції, який забезпечує її конкурентоспроможність і дозволяє на рівноправ. умовах брати участь у світ. торгівлі, кооп. зв’язках та обміні наук.-тех. досягненнями. У глобал. ринки потрібно входити на максимально вигідних для себе умовах, захищаючи критично важливі для країни галузі, що обслуговують найнеобхідніші сусп. і держ. потреби. Крім того, умовою збереження Е. н. є здатність і можливість країни виробляти на своїй тер. продукцію з високим ступ. перероблення вихід. сировини та високою доданою вартістю. Справж. екон. суверенітет можливий тоді, коли всі рішення, принцип. для нац. економіки, керівництво країни та ін. повноважні держ. органи, на які народ може впливати шляхом демократ. вибор. процедур, приймають, виходячи з нац. інтересів. Наявність реал. екон. самостійності дає можливість ефективно розвивати продуктивні сили країни, її інфраструктуру, що позитивно впливає на добробут як суспільства загалом, так і конкрет. громадянина.

Екон. суверенітет базується на конкурентоспроможності економіки, зрілих держ. інститутах і високій якості людського капіталу. Україна потенційно має усі ці елементи, але при їх використанні мають бути вибудовані чіткі макроекон. орієнтири для забезпечення збалансов. розвитку економіки. Е. н. — результат цілеспрямов. зусиль законодав. і виконав. влади з розроблення та впровадження у життя ретельно виваженої, адекват. екон. політики, наявності якіс. систем держ. регулювання (правоохорон., податк., судової, митної). В Україні держава все ще залишається малоефектив. інструментом модернізації нац. економіки, передусім через те, що значна частина нац. політ. і бізнес. еліт все ще перебуває у просторі логіки первіс. нагромадження капіталу й не може прийти до компромісу щодо екон. стратегії країни. Однією з ключових сфер у забезпеченні Е. н. є фінанс. система. Контроль над фінанс. потоками і механізмами дає можливість реально впливати не тільки на екон., але й на політ. процеси. Без існування великих нац. фінанс. інститутів вітчизн. економіка реально не буде суверен., оскільки не матиме потенціалу розвитку. Екон. самостійність України повинна базуватися передусім на розвитку внутр. ринку, захищеного державою від недобросовіс. конкуренції ззовні. Водночас вона повинна проводити активну політику із залучення інвестицій, виходячи з принципу пріоритетності імпорту інвестицій над імпортом товарів та імпорту обладнання перед імпортом продуктів споживання. Крім того, держава може і зобов’язана сприяти виходу нац. бізнесу на світ. ринок, забезпечуючи вітчизн. товаровиробникам необхідні умови для екон. експансії.

Завантажити статтю