Економічна оцінка природних ресурсів

ЕКОНОМІ́ЧНА ОЦІ́НКА ПРИРО́ДНИХ РЕСУ́РСІВ — вартісне вираже­н­ня, що від­ображає опосередковану працею вартість ресурсу і його споживчу вартість. В економіці природні ресурси роз­глядають як природ. капітал, пере­творений у товарні ресурси для виробництва. У цю категорію за­звичай включають ґрунти, ліси, нафту, мінерали та ін. активи, повʼязані з земел. ресурсами. В основу формува­н­ня екон. механізму викори­ста­н­ня природ. ресурсів покладено їх екон. оцінку, необхідність якої виникає лише тоді, коли людина починає використовувати ці ресурси у процесі госп. діяльності. Осн. під­ходи до оцінки природ. ресурсів ви­значені певними вироб. від­носинами у су­спільстві та конкретизов. залежно від виду ресурсу і напряму його госп. викори­ста­н­ня. У різні періоди часу цін­ність одних і тих же природ. ресурсів може змінюватися. У період централізов. планової економіки в СРСР була досить поширеною концепція без­коштовності природ. благ — оскільки природні блага не є обʼєктами купівлі-продажу, то й їх оцінюва­н­ня методологічно невиправ­дане (введе­н­ня Е. о. п. р. у госп. практику гальмуватиме роз­робле­н­ня корис. копалин, роз­шире­н­ня с.-г. виробництва тощо). Такі по­гляди домінували до серед. 1950-х рр.

Найбільшого пошире­н­ня набули три під­ходи до Е. о. п. р.: витрат., результатив. і змішаний. Суть витрат. під­ходу полягає у тому, що вартість природ. ресурсу ви­значають за кількістю су­спільно необхід. праці, витраченої на його пошук, освоє­н­ня, під­готовку до екс­плуатації (роз­по­всюджений у практ. роз­рахунках). На противагу витрат. під­ходу, результативна концепція оцінки природ. ресурсів перед­бачає врахува­н­ня повного (сумар.) екон. ефекту від сусп. викори­ста­н­ня цього ресурсу, включаючи фактор часу. Показником екон. ефекту від викори­ста­н­ня природ. ресурсів ви­знано диференц. ренту, тому цей під­хід ще називають рентним. Рентну оцінку можна ви­значати двома шляхами: за величиною ефекту (доходу), який приносить викори­ста­н­ня ресурсу, та додатк. затрат на компенсацію втрат доходу в разі вилуче­н­ня ресурсу з госп. обігу. Однак, оскільки за допомогою диференц. ренти неможливо виміряти гірші ресурси, почали за­стосовувати змішаний під­хід. В його основу покладено диференц. ренту, принесену природ. ресурсами, і затрати на їх освоє­н­ня, які є показником цін­ності тих ресурсів, що мають нульову оцінку за диференц. рентою. Нині для Е. о. п. р. за­стосовують, насамперед, метод. під­ходи, базовані на категорії ренти. Рентна концепція капіталізації природ. ресурсів — осн. напрям грош. кадастр. оцінок. Світ. банк для оцінки природ. багатств країн пропонує за­стосовувати капіталізацію доходу з 4 % річних. Методика ви­значе­н­ня рент. оцінки знаходиться на стадії удосконале­н­ня, невирішеним залишається пита­н­ня про можливість екон. оцінки нематеріал. природ. благ (як один із варіантів за­пропоновано метод компенсації, коли вартість блага оцінюють шляхом порівня­н­ня з витратами на створе­н­ня його замін­ника). Хоча Е. о. п. р. ви­значає нац. багатство і впливає на статус країн у системі світ. економіки, нині роз­винутими вважають ті з них, багатство яких меншою мірою залежить від природ. ресурсів, і більшою — від якості соц. ін­ституцій, створеного капіталу (вироб. та інфра­структур.), а також наяв. людського капіталу. Фахівці Світ. банку встановили, що зі зро­ста­н­ням доходу частка природ. капіталу в заг. багатстві зменшується, тоді як нематеріал. капітал збільшується. У країнах з низькими доходами частка природ. капіталу в нац. багатстві становить 26 %, серед. — 13 %, високими — 2 %. Частку природ. капіталу в світ. багатстві оцінюють у 4 %, інтелектуал. — 78 %, від­творюв. — 18 %. Таким чином, багаті країни є багатими завдяки наявному люд. та інтелектуал. капіталу, а також якості ін­ституцій, що під­тримують госп. діяльність.

В умовах пере­ходу економіки України на ринк. засади Е. о. п. р. необхідна для забезпече­н­ня рівних конкурент. умов господарюва­н­ня, об­ґрунтува­н­ня нормативів викори­ста­н­ня (вилуче­н­ня) природ. ресурсів з урахува­н­ням їх від­нов. можливостей; роз­робле­н­ня механізмів екон. стимулюва­н­ня збереже­н­ня природ. ресурсів, заходів з їх охорони; ви­значе­н­ня екол. збитків у процесі госп. діяльності тощо. Наук.-метод. під­ходи до Е. о. п. р. отримали роз­виток у працях А. Голуба, А. Гордійчука, С. Дорогунцова, Б. Данилишина, Н. Збагерської, В. Міщенка, М. Хвесика та ін.; серед осн. центрів дослідж. та опрацюва­н­ня нових під­ходів до оцінки природ. ресурсів — Ін­ститут гео­графії НАНУ (Київ), Київ. та Одес. університети, Рада по ви­вчен­ню продуктив. сил України НАНУ (Київ).

Завантажити статтю