Економічна оцінка робочої сили

Визначення і загальна характеристика

ЕКОНОМІ́ЧНА ОЦІ́НКА РОБО́ЧОЇ СИ́ЛИ Робочу силу — сукупність фіз. та інтелектуал. здатностей людини до праці — реалізують на ринку у ви­гляді послуг праці. Е. о. р. с. може бути здійснена за допомогою ви­значе­н­ня показників продуктивності праці, аналізу динаміки та виявле­н­ня резервів під­вище­н­ня, що іноді потребує роз­робле­н­ня спец. планів організац.-тех. заходів, а також у грош. виразі. У грош. оцінку витрат виробництва, без­посередньо повʼязаних зі спожива­н­ням у вироб. процесі живої праці, включають не тільки суми, витрачені на оплату праці робітників у ви­гляді нарах. їм заробіт. плати, а й можливі нарахува­н­ня та від­рахува­н­ня в різноманітні фонди (пенсій., обовʼязк. мед. страхува­н­ня, зайнятості тощо) та податки, ставку яких ви­значають залежно від фонду оплати праці або чисельності персоналу (податок на транс­порт, шкіл. податок та ін.). Єдиним критерієм включе­н­ня чи не включе­н­ня певних сум у витрати, повʼязані із спожива­н­ням живої праці, є нормативно встановлений порядок формува­н­ня витрат виробництва й обігу. Вартість робочої сили — сукупність витрат під­приємця, повʼязаних з викори­ста­н­ням робочої сили, забезпече­н­ням необхід. її від­творе­н­ня. Ви­значається обсягом жит­тєвих благ, потріб. для забезпече­н­ня нормал. жит­тєдіяльності людини: під­трима­н­ня її праце­здатності, профес.-кваліфікац. під­готовки, утрима­н­ня сімʼї і вихова­н­ня дітей, духов. роз­витку тощо. На неї також впливають результати праці власника робочої сили. Вартість робочої сили формується на ринку шляхом порівня­н­ня результативності, корисності праці із витратами на від­творе­н­ня робочої сили і встановлюється на рівні, що узгоджує граничну продуктивність праці, тобто цін­ність послуг праці для покупця-під­приємця, з витратами, необхід. для від­творе­н­ня робочої сили. Досвід роз­винутих країн засвідчує тенденцію до зро­ста­н­ня вартості робочої сили. Це пояснюється тим, що темпи зро­ста­н­ня вартості робочої сили через включе­н­ня до неї маси вартостей нових товарів і послуг значно більші, ніж темпи зниже­н­ня внаслідок зменше­н­ня вартості предметів спожива­н­ня під впливом під­вище­н­ня продуктивності праці. В Україні для забезпече­н­ня єдиного метод. під­ходу під­приємств усіх форм власності й господарюва­н­ня до обліку вартості труд. послуг роз­роблена й затв. Мін-вом статистики 1997 «Ін­струкція з ви­значе­н­ня вартості робочої сили» (дещо від­різняється від між­нар. стандарт. класифікації витрат роботодавця). Вартіс. критерій робочої сили залежить від багатьох факторів: спів­від­ноше­н­ня рівня без­робі­т­тя та зайнятості, ступ. роз­виненості соц. партнерства, регіону, галуз. приналежності під­приємства та ін. Оцінка робочої сили виконавця — висновок про викона­н­ня робітником його труд. функції, виражений в офіц. і системат. оцінці кер. своїх під­леглих. Обʼєктивна та ефективна система оцінюва­н­ня персоналу зумовлена необхідністю врахува­н­ня індивід. вкладу працівника у кінц. результат фірми та формува­н­ня справедливої системи оплати праці. У системі організації оплати праці в США за­стосовують декілька методів оцінки індивід. робочої сили: бальний метод, метод порівня­н­ня факторів, класифікація робіт, ранжува­н­ня (60–70 % фірм використовують перші два, що мають до­стат. ступ. аналітичності й, від­повід­но, точності). У вироб. галузях США фактори оцінки робіт, як правило, поділяють на 4 осн. категорії: кваліфікація (рівень освіти, вироб. досвід, ініціативність), труд. зуси­л­ля (фіз., ро­зумові), від­повід­альність (за обладна­н­ня або вироб. процес, матеріали та продукцію, без­пеку праці, за роботу ін.), умови праці (нормал. або шкідливі). Під­вище­н­ня роз­міру заробіт. плати в міру зро­ста­н­ня складності робіт може від­буватися за законами ліній. функціонал. залежності, коли на­дбавка до базової ставки однакова для кожної на­ступ. групи складності, або під­порядковуватися більш складній, неліній. залежності. Тех.-організац. умови виробництва сприяють викори­стан­ню методів оцінки робіт пере­важно для категорії робітників, і частково — для управлін. персоналу середньої ланки. Через складність кількіс. ви­значе­н­ня певних властивостей їхньої організації системи оцінки управлін. персоналу базуються на оцінці кваліфікації самого працівника. Домінуючу роль тут ві­ді­грають графічні методи (профілю зрілості працівника, посадових карʼєр, індивід. заробіт. плати), суть яких полягає у виявлен­ні певної залежності інтеграл. показника, що надає кількісну оцінку працівнику, від рівня освіти, профес. майстерності, досвіду роботи. За­стосува­н­ня ефектив. методів оцінки праці робітн. кадрів повин­но ґрунтуватися на потуж. системі нормува­н­ня, досконалій технології пере­гляду норм. Нині роз­робле­н­ня та впровадже­н­ня норм праці ви­знане однією з найважливіших функцій менеджменту. Важливим напрямом виріше­н­ня зав­дань ви­вче­н­ня й проектува­н­ня труд. процесів є мікро­елементне нормува­н­ня, його гол. пере­вага — нормува­н­ня праці шляхом проектува­н­ня кращого заг.-до­ступ. методу. За допомогою цих методів у роз­винених країнах вимірюють не тільки середню фактичну працю, а й найбільш якісну і продуктивну. Мікро­елементне нормува­н­ня має велике значе­н­ня для вдосконале­н­ня систем стимулюва­н­ня праці. Деталізація в облік. документі кожного руху, ви­знаного необхід., не­змін­на напруженість праці при будь-яких змінах у технології, посиле­н­ня від­повід­ності оплати затраченій праці сприяє до­ступності та прийнятності мікро­елемент. нормува­н­ня для робітників.

На від­міну від роз­винених країн, в Україні фактично від­бувається втрата нормува­н­ня як елемента упр. працею. 1990 охопле­н­ня робітників нормами праці становило: робітники-від­рядники — 96 %, погодин­ники — 98 %. Нині ці показники скоротилися майже удвічі. За­старіла існуюча база нормува­н­ня призводить до того, що пере­викона­н­ня норм на пере­важній більшості під­приємств сягає 200 % і більше. Низька роль нормува­н­ня на виробництві зумовлена від­става­н­ням існуючої концепції від потреб сучас. економіки, а тому вона загалом гальмує роз­виток вироб. від­носин.

Літ.: Арон Е. И., Калитич Г. И. Микроэлементное нормирование и проектирование труда. К., 1983; Игумнов Б. Н., Завгородная Т. П., Барский С. М. Системы нормирования производствен­ной деятельности. Хм., 1997; Задорожный Г. В. Труд: про­блемы управления и оплаты в транзитивной экономике. Х., 1998; Багрова І. В. Нормува­н­ня праці: Навч. посіб. К., 2003.

В. В. Близнюк

Завантажити статтю