Економічне зростання

ЕКОНОМІ́ЧНЕ ЗРОСТА́­Н­НЯ — кількісні та якісні зміни результатів і факторів виробництва, які в кінцевому під­сумку призводять до під­вище­н­ня добробуту су­спільства та забезпече­н­ня на­громадже­н­ня капіталів у необхідних роз­мірах. Е. з., що є гол. джерелом під­вище­н­ня рівня та якості життя насел., вимірюють у фіз. (тонни, метри, штуки тощо) і вартіс. вираже­н­нях. Перший спосіб більш надійний (до­зволяє усунути вплив інфляції), але не універсал., оскільки при обрахуван­ні темпів зро­ста­н­ня важко роз­рахувати заг. показник для виробництва різних товарів; другий за­стосовують частіше, однак при цьому не завжди можливо повністю від­кинути інфляц. нашарува­н­ня. Осн. показники динаміки Е. з. на макроекон. рівні: збільше­н­ня за певний період часу обсягу реал. ВВП загалом і на душу насел. (з урахува­н­ням зміни рівня цін); темпи зро­ста­н­ня ВВП у цілому та на душу насел.; темпи зро­ста­н­ня пром. виробництва загалом, за галузями й на душу населе­н­ня. Коефіцієнт зро­ста­н­ня (g) роз­раховують за формулою g = y₁/y₀, де y₁, y₀ — показники, від­повід­но, у поточ. і базовому періодах. Темп зро­ста­н­ня дорівнює коефіцієнту зро­ста­н­ня, по­множеному на 100, приросту — темпу зро­ста­н­ня мінус 100. Отриманий приріст реал. продукту можна використовувати для більш ефектив. задоволе­н­ня потреб або роз­робле­н­ня і реалізації нових про­грам. Роз­різняють екс­тенсив. та інтенсив. типи Е. з. У першому випадку зро­ста­н­ня досягають шляхом кількіс. збільше­н­ня факторів виробництва на старій тех.-технол. базі; у другому — за рахунок зро­ста­н­ня продуктивності праці, викори­ста­н­ня нової техніки і технологій (якіс. факторів). З роз­витком та освоє­н­ням сучас. досягнень науки й техніки інтенсивні фактори зро­ста­н­ня стають домінуючими. Осн. причини пере­ходу до інтенсив. типу екон. зро­ста­н­ня: обмеженість джерел зро­ста­н­ня через невід­новлюваність та унікальність природ. ресурсів, необхідність вивільне­н­ня робочої сили зі сфери матеріал. виробництва. У реал. економіці ВВП зро­стає за рахунок як інтенсив., так і екс­тенсив. факторів. Пита­н­ня про їхню частку в Е. з. — важлива екон. про­блема. Для виявле­н­ня кількіс. залежності між зро­ста­н­ням ВВП й первіс. вироб. ресурсів використовують апарат вироб. функцій.

В Україні зро­ста­н­ня нац. економіки від­бувалося у 2000–08. Осн. зуси­л­ля держави в цей період були зосереджені на проведен­ні подальших ін­ституц. пере­творень, удосконален­ні законів і норматив. бази. Створ. систему правових норм та ін. ін­ститутів, що забезпечують функціонува­н­ня ринк. від­носин між госп. субʼєктами, завдяки чому зʼявилися конкурентні ринки товарів і послуг, капіталу й труд. ресурсів; сформувався прошарок динам. компаній, конкуруючих на внутр. і зовн. ринках; зросла капіталізація укр. компаній. Результат систем. пере­творень у вітчизн. економіці, інтегрально виражений у параметрах соц.-екон. роз­витку країни, характеризується сут­тєвим поліпше­н­ням макроекон. ситуації. Середньорічні темпи приросту ВВП 2000–08 становили 7,3 %: пром. виробництва — 10,2 %, с.-г. виробництва — 3,9 %, виконаних буд. робіт — 5,9 %, обсягів роз­дріб. товарообороту під­приємств торгівлі (юрид. осіб) — 18,2 %, інвестицій в осн. капітал — 17,1 %. Однак при цьому не вдалося подолати тенденцію старі­н­ня осн. фондів, що негативно впливає на ефективність виробництва та містить перманентну за­грозу техноген. ката­строф. Досягнуто високого рівня від­критості укр. економіки: 2008 екс­порт товарів і послуг становив 46 % ВВП, імпорт — 54 %. За під­сумками 2007 від­новлено докризовий рівень спожива­н­ня насел., однак рівень інвестува­н­ня не пере­вищив 40 % рівня 1990. Оскільки темпи Е. з. укр. економіки остан­нім часом значно випереджали динаміку світ. економіки, в екон. табелі про ранги Україна під­нялася з 56-го (2000) на 54-е (2005) м. у світі за обсягом ВВП, роз­рах. за валют. курсом (82,8 млрд дол. США). Обсяг ВВП України, роз­рах. за паритетом купівел. спроможності, пере­вищив 316,3 млрд дол. США (29-е м. серед країн світу). За роки під­несе­н­ня Україна помітно під­вищила свій екон. статус у світі за динамікою і мас­штабами економіки, але по­жвавле­н­ня виробництва та досягнута макроекон. стабілізація не роз­вʼязали найгостріших і най­складніших протиріч вітчизн. економіки. У країні спо­стерігаються тенденції до погірше­н­ня якіс. показників зро­ста­н­ня. Поновлювальне зро­ста­н­ня 2000–08 не принесло якіс. змін і практично законсервувало процеси примітивізації нац. промисловості. Реал. сектор вітчизн. економіки зберігає набутий у ході реформ сировин. пере­кіс. Кількісні позитивні зміни у сировин. секторі та виробництві окремих груп товарів масового спожива­н­ня від­буваються на тлі подальшої де­градації оборон­но-пром. комплексу і сектору високих технологій, які ката­строфічно втрачають можливість навіть простого від­творе­н­ня кадрового потенціалу й під­трима­н­ня технол. бази. Це зводить майже нанівець сподіва­н­ня на Е. з. за рахунок колиш. високих технологій. Е. з. України сут­тєво залежало від поточ. зовн. конʼюнктури, насамперед метало­продукції перших пере­ділів, і носило екс­тенсив. характер (від­бувалося пере­важно за рахунок традиц. продукції). Україна майже не виробляла сучас. і високо­якіс. конкуренто­спроможної продукції масового попиту цивіл. при­значе­н­ня. На від­міну від нових індустр. країн і таких великих країн, що роз­виваються (Бразилія, РФ, Індія, та Китай), вона поки що не змогла пробитися на широкий світ. ринок і зайняти на ньому власні надійні ніші з по­стача­н­ня готової, а не сировин. пром. і с.-г. продукції. Тому зро­ста­н­ня вітчизн. економіки не може бути ви­знаним ані сталим, ані пер­спектив. для країни. Це т. зв. зро­ста­н­ня без роз­витку, при якому вона залишається пере­важно з низько- та середньотехнол. індустрією. Посиле­н­ня інтелектуал. маргіналізації та технол. від­става­н­ня України від роз­винених країн саме у момент різкого під­вище­н­ня світ. попиту на цінні зна­н­ня і наук.-тех. кадри повʼязане з тим, що основу ниніш. економіки складають за­старілі структури індустр. епохи, функціонува­н­ня яких не вимагає при­скореного технол. роз­витку та інформатизації су­спільства; найбільш впливові соц. сили, що формують екон. політику країни, по­стали завдяки сировин. екс­порту та видобув. виробництвам, які не від­різняються високим рівнем пром. технологій і складністю веде­н­ня бізнесу; у провід. політ. партіях і держ. структурах поки не усві­домлено повною мірою сутність ін­новац. економіки і не зна­йдено адекват. від­повіді на виклики постіндустр. роз­витку. Наведені про­блеми перед­усім є наслідком формува­н­ня ринк. механізмів на тлі певної однобокості початк. стадії реформ, що мала надлишк. акцент на монетар. та бюджет. політиці держави пере­важно стабілізац. характеру.

Завантажити статтю