Розмір шрифту

A

Економічне зростання

ЕКОНОМІ́ЧНЕ ЗРОСТА́ННЯ  — кількісні та якісні зміни результатів і факторів виробництва, які в кінцевому підсумку призводять до підвищення добробуту суспільства та забезпечення нагромадження капіталів у необхідних розмірах. Е. з., що є гол. джерелом підвищення рівня та якості життя насел., вимірюють у фіз. (тонни, метри, штуки тощо) і вартіс. вираженнях. Перший спосіб більш надійний (дозволяє усунути вплив інфляції), але не універсал., оскільки при обрахуванні темпів зростання важко розрахувати заг. показник для виробництва різних товарів; другий застосовують частіше, однак при цьому не завжди можливо повністю відкинути інфляц. нашарування. Осн. показники динаміки Е. з. на макроекон. рівні: збільшення за певний період часу обсягу реал. ВВП загалом і на душу насел. (з урахуванням зміни рівня цін); темпи зростання ВВП у цілому та на душу насел.; темпи зростання пром. виробництва загалом, за галузями й на душу населення. Коефіцієнт зростання (g) розраховують за формулою g = y1/y0, де y1, y0 — показники, відповідно, у поточ. і базовому періодах. Темп зростання дорівнює коефіцієнту зростання, помноженому на 100, приросту — темпу зростання мінус 100. Отриманий приріст реал. продукту можна використовувати для більш ефектив. задоволення потреб або розроблення і реалізації нових програм. Розрізняють екстенсив. та інтенсив. типи Е. з. У першому випадку зростання досягають шляхом кількіс. збільшення факторів виробництва на старій тех.-технол. базі; у другому — за рахунок зростання продуктивності праці, використання нової техніки і технологій (якіс. факторів). З розвитком та освоєнням сучас. досягнень науки й техніки інтенсивні фактори зростання стають домінуючими. Осн. причини переходу до інтенсив. типу екон. зростання: обмеженість джерел зростання через невідновлюваність та унікальність природ. ресурсів, необхідність вивільнення робочої сили зі сфери матеріал. виробництва. У реал. економіці ВВП зростає за рахунок як інтенсив., так і екстенсив. факторів. Питання про їхню частку в Е. з. — важлива екон. проблема. Для виявлення кількіс. залежності між зростанням ВВП й первіс. вироб. ресурсів використовують апарат вироб. функцій.

В Україні зростання нац. економіки відбувалося у 2000–08. Осн. зусилля держави в цей період були зосереджені на проведенні подальших інституц. перетворень, удосконаленні законів і норматив. бази. Створ. систему правових норм та ін. інститутів, що забезпечують функціонування ринк. відносин між госп. суб’єктами, завдяки чому з’явилися конкурентні ринки товарів і послуг, капіталу й труд. ресурсів; сформувався прошарок динам. компаній, конкуруючих на внутр. і зовн. ринках; зросла капіталізація укр. компаній. Результат систем. перетворень у вітчизн. економіці, інтегрально виражений у параметрах соц.-екон. розвитку країни, характеризується суттєвим поліпшенням макроекон. ситуації. Середньорічні темпи приросту ВВП 2000–08 становили 7,3 %: пром. виробництва — 10,2 %, с.-г. виробництва — 3,9 %, виконаних буд. робіт — 5,9 %, обсягів роздріб. товарообороту підприємств торгівлі (юрид. осіб) — 18,2 %, інвестицій в осн. капітал — 17,1 %. Однак при цьому не вдалося подолати тенденцію старіння осн. фондів, що негативно впливає на ефективність виробництва та містить перманентну загрозу техноген. катастроф. Досягнуто високого рівня відкритості укр. економіки: 2008 експорт товарів і послуг становив 46 % ВВП, імпорт — 54 %. За підсумками 2007 відновлено докризовий рівень споживання насел., однак рівень інвестування не перевищив 40 % рівня 1990. Оскільки темпи Е. з. укр. економіки останнім часом значно випереджали динаміку світ. економіки, в екон. табелі про ранги Україна піднялася з 56-го (2000) на 54-е (2005) м. у світі за обсягом ВВП, розрах. за валют. курсом (82,8 млрд дол. США). Обсяг ВВП України, розрах. за паритетом купівел. спроможності, перевищив 316,3 млрд дол. США (29-е м. серед країн світу). За роки піднесення Україна помітно підвищила свій екон. статус у світі за динамікою і масштабами економіки, але пожвавлення виробництва та досягнута макроекон. стабілізація не розв’язали найгостріших і найскладніших протиріч вітчизн. економіки. У країні спостерігаються тенденції до погіршення якіс. показників зростання. Поновлювальне зростання 2000–08 не принесло якіс. змін і практично законсервувало процеси примітивізації нац. промисловості. Реал. сектор вітчизн. економіки зберігає набутий у ході реформ сировин. перекіс. Кількісні позитивні зміни у сировин. секторі та виробництві окремих груп товарів масового споживання відбуваються на тлі подальшої деградації оборонно-пром. комплексу і сектору високих технологій, які катастрофічно втрачають можливість навіть простого відтворення кадрового потенціалу й підтримання технол. бази. Це зводить майже нанівець сподівання на Е. з. за рахунок колиш. високих технологій. Е. з. України суттєво залежало від поточ. зовн. кон’юнктури, насамперед металопродукції перших переділів, і носило екстенсив. характер (відбувалося переважно за рахунок традиц. продукції). Україна майже не виробляла сучас. і високоякіс. конкурентоспроможної продукції масового попиту цивіл. призначення. На відміну від нових індустр. країн і таких великих країн, що розвиваються (Бразилія, РФ, Індія, та Китай), вона поки що не змогла пробитися на широкий світ. ринок і зайняти на ньому власні надійні ніші з постачання готової, а не сировин. пром. і с.-г. продукції. Тому зростання вітчизн. економіки не може бути визнаним ані сталим, ані перспектив. для країни. Це т. зв. зростання без розвитку, при якому вона залишається переважно з низько- та середньотехнол. індустрією. Посилення інтелектуал. маргіналізації та технол. відставання України від розвинених країн саме у момент різкого підвищення світ. попиту на цінні знання і наук.-тех. кадри пов’язане з тим, що основу ниніш. економіки складають застарілі структури індустр. епохи, функціонування яких не вимагає прискореного технол. розвитку та інформатизації суспільства; найбільш впливові соц. сили, що формують екон. політику країни, постали завдяки сировин. експорту та видобув. виробництвам, які не відрізняються високим рівнем пром. технологій і складністю ведення бізнесу; у провід. політ. партіях і держ. структурах поки не усвідомлено повною мірою сутність інновац. економіки і не знайдено адекват. відповіді на виклики постіндустр. розвитку. Наведені проблеми передусім є наслідком формування ринк. механізмів на тлі певної однобокості початк. стадії реформ, що мала надлишк. акцент на монетар. та бюджет. політиці держави переважно стабілізац. характеру.

Рекомендована література

Іконка PDF Завантажити статтю

Інформація про статтю


Автор:
Статтю захищено авторським правом згідно з чинним законодавством України. Докладніше див. розділ Умови та правила користування електронною версією «Енциклопедії Сучасної України»
Дата останньої редакції статті:
груд. 2023
Том ЕСУ:
9
Дата виходу друком тому:
Тематичний розділ сайту:
Світ-суспільство-культура
EMUID:ідентифікатор статті на сайті ЕСУ
18789
Вплив статті на популяризацію знань:
загалом:
1 802
цьогоріч:
410
Бібліографічний опис:

Економічне зростання / С. І. Киреєв // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / редкол. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. – Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2009, оновл. 2023. – Режим доступу: https://esu.com.ua/article-18789.

Ekonomichne zrostannia / S. I. Kyreiev // Encyclopedia of Modern Ukraine [Online] / Eds. : I. М. Dziuba, A. I. Zhukovsky, M. H. Zhelezniak [et al.] ; National Academy of Sciences of Ukraine, Shevchenko Scientific Society. – Kyiv : The NASU institute of Encyclopedic Research, 2009, upd. 2023. – Available at: https://esu.com.ua/article-18789.

Завантажити бібліографічний опис

ВСІ СТАТТІ ЗА АБЕТКОЮ

Нагору нагору
Економічне зростання Енциклопедія сучасної України