ЕКОНОМІ́ЧНІ ІНТЕРЕ́СИ — система соціально-економічних потреб субʼєктів господарської діяльності (працівника, під­приємця, корпорації, споживача, соціальної групи, су­спільства, держави). Е. і. є осн. категорією для ви­значе­н­ня реал. причин і найбільш глибоких мотивів екон. діяльності та поведінки людей, що стоять за їхніми без­посеред. стимулами. Вони сприяють узгодженості взаємодії різних соц. груп і прошарків у ході без­перерв. при­стосува­н­ня до екон. змін, що формують цю взаємодію. Від­ображаючи єд­ність усіх екон. потреб, інтереси, на від­міну від потреб, орієнтов. на предметні цілі (їжа, одяг, засоби праці тощо), спрямов. на екон. від­носини, жит­тєві умови загалом. Саме тому вони ви­ступають стимулом діяльності субʼєкта економіки, ви­значаючи його госп. поведінку й вчинки. Е. і. є формою вираже­н­ня від­носин між субʼєктами екон. діяльності з приводу виробництва, роз­поділу, обміну й спожива­н­ня обмежених матеріал. ресурсів. Екон. від­носини, проявляючись в Е. і., набувають характеру рушій. сил сусп. роз­витку, спонукал. мотивів госп. діяльності людей. Е. і. власника здійснюються у процесі володі­н­ня та роз­порядже­н­ня власністю. Залежно від її форм і структури формуються специфічні Е. і. власників. Так, в Україні, як і в ін. країнах з ринк. економікою, наявна роз­біжність інтересів пром., торг. і банків. капіталу, а також великого (олігархіч.), середнього й малого бізнесу. Оскільки у ринк. економіці основоположна приватна власність, усі індивіди у тій чи ін. екон. ролі є її субʼєктами. У ній перед­усім формуються і реалізуються Е. і. власників засобів виробництва, які полягають в ефективності їх викори­ста­н­ня, що веде до реалізації обʼєктив. мети максимізації прибутку. Таким чином, максимізація прибутку ви­ступає обʼєктивно ви­значеними Е. і. власника засобів виробництва. Е. і. на­йманого працівника полягають в ефектив. викори­стан­ні власності на робочу силу й конкретно виражаються у максимізації доходу, перед­усім під­вищен­ні заробіт. плати. Ви­ступаючи власником акцій, акціонер зацікавлений в отриман­ні диві­дендів (зро­стан­ні доходності під­приємства). Оскільки власниками акцій стають пред­ставники різних соц. груп, виникають заг. Е. і., зацікавленість у діяльності корпорацій, що сприяє соц.-екон. стабільності су­спільства. Важлива складова структури Е. і. сучас. су­спільства — взаємодія інтересів на­йманого працівника й роботодавця. Обʼєктив. процес еволюції вироб. від­носин і транс­формації Е. і. зумовлює роз­вʼяза­н­ня суперечностей інтересів працівника й роботодавця через механізм соц. партнерства. Транс­формація Е. і. у сучас. економіці формує від­носини соц. згоди й, у кінц. під­сумку, соц. стабільність. У су­спільстві існує складна взаємодія приват., колектив. і сусп. інтересів. Так, приватні соц.-екон. інтереси, які є імпульсом до дії індивідів, забезпечують у такий спосіб реалізацію заг. інтересу. Взаємозалежність та взаємооб­умовленість інтересів ще більше проявляється у взаємодії колектив. і заг. інтересів. Однак у такому складному соц. організмі, як су­спільство загалом, далеко не завжди і не в усьому колектив., а тим більше приват. інтерес спів­падає із загальним. Е. і. держави як власника ви­значені її власністю на землю, під­приємства, фінанс. ін­ститути, податк. надходже­н­ня. Держава в інтересах усіх соц. груп, прошарків, індивідів регулює й контролює як приватні, так і групові (колективні) інтереси, при цьому формуючи та захищаючи власне держ. інтереси. Саме держава реалізує сусп. Е. і. через механізм створе­н­ня держ. системи гарантій для насел., організовує й фінансує соц.-культурну сферу діяльності, бере участь у соц. узгоджен­ні інтересів працівників і під­приємців, формулює та здійснює соц.-екон. про­грами. Е. і. держави, що знаходять прояв також у функціонуван­ні держ. сектору економіки, є основою нац. інтересу і реалізуються при виконан­ні нею функцій забезпече­н­ня правових основ екон. від­носин, створе­н­ня та регулюва­н­ня грош. системи, контролю над економікою, забезпече­н­ня товарами і послугами сусп. спожива­н­ня.

В Україні за роки реформ склалася значна соц. нерівність, від­ображена у надмір. роз­риві між доходами найбагатших і найбідніших, а також у середніх показниках доходу та роз­витку між регіонами. Саме тому в су­спільстві й бізнесі все ще не подолані тенденції до конфронтації, не досягнута необхідна міра консолідації осн. соц. верств і груп щодо цілей та принципів соц.-екон. політики держави. Хоча в Україні активно роз­виваються ін­ститути громадян. су­спільства, досить високими залишаються політ. ризики веде­н­ня під­приємниц. діяльності. З огляду на це, складне, але цілком досяжне зав­да­н­ня держави — повʼязати різноспрямовані інтереси су­спільства з інтересами приват. і держ. корпорацій та спрямувати їх у єдине русло на користь усієї країни. У світлі спів­робітництва держави з нац. бізнесом для консолідації укр. су­спільства необхідно пере­глянути не стратег. напрям роз­витку країни, а формат реалізації подальших реформ, який повинен перед­бачати чітке формулюва­н­ня зав­дань з їх проведе­н­ням на довго­строк. пер­спективу. У звʼязку з цим стратег. орієнтиром нац. Е. і. України є роз­будова соціально орієнтов. ринк. економіки, що за­охочуватиме громадян до продуктив. праці та надаватиме сприятливі можливості для неї, до­зволить по­єд­нати цін­ності індивідуал. активності щодо під­несе­н­ня рівня життя та самореалізації на благо су­спільства, подолати за­гроз­ливі тенденції фрагментації су­спільства, соц. зневіри, втрати від­чу­т­тя причетності до формува­н­ня майбутнього влас. держави. Нині в укр. економіці на­громаджено певний екон. та ін­ституц. потенціал для реалізації заг.-нац. Е. і.