Економічні категорії

Визначення і загальна характеристика

ЕКОНОМІ́ЧНІ КАТЕГО́РІЇ  — узагальнене абстрактне (теоретичне) вираження об’єктивно існуючих економічних зв’язків і відносин, їхніх проявів, сторін, рис. Е. к. є щаблями пізнання об’єктив. екон. дійсності, її результатом і засобами. Економічна теорія посідає особл. місце у системі наук, її об’єкт — буття сусп. господарства як сукупності діяльних зв’язків і відносин у системі природа–людина–суспільство. Структуру сусп. господарства утворюють природно-технол. зв’язки, соц.-екон. відносини, організац.-екон. норми й правила (інститути). Троїсту будову (мікро- та макроекон. аналіз, інституціонал. економіка) має й сама екон. теорія, що за допомогою методології політекономії як теорії екон. цінності, що поєднує теорії гранич. корисності, вартості й ціни, досліджує кожну із трьох форм буття системи сусп. господарства як універсуму. Формально структуру сучас. екон. теорії становлять: політекономія, мікро- та макроекон. аналіз (економікс), інституц. економіка. Кожен зі структур. підрозділів має власні, відносно відособлені об’єкт, предмет і метод, а отже, формує свою сукупність Е. к. Так, сучас. економікс методологічно спирається на сукупність т. зв. гранич. категорій (граничні корисність, витрати, вигоди, продуктивність факторів виробництва, дохід, норма заміщення, продукт та ін.), похідних від матем. поняття межі як постій. величини, до якої необмежено наближається деяка змінна величина, що залежить від ін. змін. величини, при певній зміні останньої. Послідовне розгортання категорій гранич. аналізу в понятійну систему (попит, пропозиція, конкуренція, ринк. ціна, споживчі переваги, альтернативні витрати, рац. вибір, екон. оптимум тощо) дозволило представникам маржиналізму методологічно обґрунтувати умови заг. екон. рівноваги госп. системи й сформувати теорію ринку як матем. модель політекономії. Нині теорія неокласич. синтезу претендує на методол. гегемонію в екон. науці, проте за духом вона залишається статич. і категоріально нездатна забезпечити взаємозв’язок між мікро- і макрорівнями аналізу в економікс. В основі труд. теорії вартості — категоріал. база, розроблена А. Смітом, Д. Рікардо й ін. та інтерпретована К. Марксом у дусі істор. і діалект. матеріалізму. При цьому вихідними у наук. аналізі для К. Маркса були не поняття, тобто категорії, і не закони, а реал. факти, явища, найпростіші сусп. форми. Перша й осн. заг. категорія істор. матеріалізму — суспільно-екон. формація, з’ясована, виходячи з пізнання капіталіст. сусп. формації, за допомогою логіч. розгортання категорії «товар». Характеризуючи природу екон. категорій, К. Маркс розрізняв всезаг., заг. і спец., прості та складні категорії. У «Капіталі» Е. к. і закони представлені як послідовні щаблі процесу пізнання екон. розвитку; визначенню екон. законів передує дослідж. Е. к., що розкривають специфіку екон. (насамперед вироб.) відносин. Аналіз категоріал. ряду — товар, споживча вартість, вартість, праця конкретна, праця абстрактна, мінова вартість та її форми (проста, розгорнута, заг., грош.), гроші, ціна — сприяв з’ясуванню природи законів вартості, простого віднос. вираження вартості, руху цін, грош. обігу. Дослідж. категорій постій. і змін., осн. й оборот. капіталів, товару «робоча сила» (його спожив. вартості, вартості та ціни), додатк. вартості (абсолют. й віднос.) і її норми, витрат виробництва, прибутку та ін. зумовили формулювання змісту законів капіталіст. виробництва й нагромадження, орган. будови капіталу, тенденції норми прибутку до зниження, ціни виробництва. Загалом теорія трудової вартості категоріально визначила засади взаємозв’язку екон. статики і динаміки; система діалект. матеріалізму виявила і дослідила заг. категорії та закони розвитку матеріал. світу. Хоча в сучас. умовах радикал. марксизм довів свою теор. неспроможність, діалект. метод пізнання і його категорії не вичерпали свого методол. потенціалу. Осн. категорія інституц. економіки — інститут — представлена у багатьох поняттях (зокрема «взаємовигід. обмін», «контракт», «договір», «організація», «норми», «правила поведінки», «право власності», «сусп. вибір», «агент», «принципал», «угода», «рутина», «довіра», «воля», «специфікація прав власності», «правове повноваження», «структура», «процедура», «раціональність»), які групують відповідно до мети і завдань окремих дослідниц. програм: теорій оптимал. контракту, прав власності, трансакцій. витрат, сусп. вибору, еволюц. економіки, нової екон. історії та ін. Класифікація інституц. теорій донині не визначена. Офіційно визнаний у межах екон. теорії неоінституціоналізм, який зміг забезпечити взаємозв’язок із ціннісним ядром теорії неокласич. синтезу через категорію трансакцій. витрат. Однак власне ціннісне ядро теорії неокласич. синтезу методологічно відображає механізми екон. статики, що обумовлює протистояння між неоінституціоналізмом і еволюц. інституц. економікою. На відміну від неоінституціоналізму, що забезпечив розгортання категорії трансакцій. витрат у теорію трансакцій. сектора, еволюц. економіка, хоча ідейно й спирається на теорію екон. динаміки, закладену в працях Дж. Кейнса, Й. Шумпетера, К. Маркса та ін., нині не має категоріал. зв’язку із ціннісним ядром макроекон. аналізу (це істотно послаблює її методол. можливості).

У вітчизн. науці проблемам систематизації Е. к., формуванню вихід. визначень, понять, аналізу категоріал. рядів традиційно приділялася і приділяється значна увага. Так, проблему систематизації Е. к. ще у рад. часи поставив і досліджував Я. Піцур; А. Гриценко виділив у предметі політекономії три категоріал. ряди: спожив. вартості, вартості, ціни (мінової вартості). У сучас. укр. екон. науці, як і раніше, домінують традиції методології діалект. аналізу, який передбачає формування і розгортання категоріал. рядів при розбудові екон. теорії. Підґрунтя низки екон. наук. шкіл, що організовують дослідж. відповідно до зазнач. принципів, заклали В. Базилевич, А. Гальчинський, С. Злупко, С. Мочерний, А. Чухно (предмет і метод екон. науки), А. Гриценко (категорії власності, вартості, інституц. архітектоніки, капіталізації, перехід. економіки інверс. типу, мережевої економіки, інфляц. таргетування та ін.), В. Дементьєв (категоріал. ряд інституту екон. влади), В. Тарасевич (категорії екон. універсуміки, протоінститутів тощо), С. Архієреєв (категорії трансакцій. витрат, трансакцій. сектора економіки), Г. Башнянін (категоріал. систематика екон. метрології), М. Довбенко (аналіз і популяризація нових Е. к. у рамках екон. нобелелогії) та ін. Сучас. стан світ. сусп. господарства можна охарактеризувати як соц.-екон. перехідність, трансформацію. Це обумовлює глобал. сусп. запит на формування нової парадигми буття, а отже, знову актуалізує проблему формування й систематизації Е. к. На думку А. Гриценка, перехідність сучас. глобал. господарства незвичайна: вихід з неї передбачає якіс. перехід на більш глибокі методол. і теор. рівні, що, у свою чергу, передбачає революцію в понятій. апараті, вироблення низки нових фундам. категорій, навколо яких згрупуються й одержать нове звучання старі, які, здавалося б, вже втратили свою актуальність і значення.

Завантажити статтю