Експертна оцінка

ЕКС­ПЕ́РТНА ОЦІ́НКА — процедура ви­значе­н­ня кількісних або якісних характеристик процесу чи явища. Е. о. здійснюють екс­перти (від лат. expertus — досвідчений) на основі профес. знань і досвіду та надають у ви­гляді висновку, описової інтер­претації, ранжирува­н­ня, рейтингу. Її використовують, коли процеси чи явища мають неви­знач., вірогід. характер, не можуть бути (взагалі або при існуючій ситуації) чітко виміряні методами точних наук чи норматив. інструментами, ін. методи менш достовірні або трудомісткі.

На­прикінці 19 — на поч. 20 ст. внаслідок актив. становле­н­ня стандартизації та уніфікації продукції для внутр. і зовн. ринків інтенсивно роз­винулася Е. о. якості продукції за допомогою умов. одиниць вимірюва­н­ня (бали, очки тощо). Після 2-ї світової війни у межах кібернетики, теорії упр., менеджменту та дослідж. операцій по­стала самост. дисципліна — теорія і практика Е. о., що ви­значає стадії екс­перт. опитува­н­ня, методи під­бору екс­пертів, регламенти проведе­н­ня збору екс­перт. матеріалу, матем. і статист. методи аналізу екс­перт. по­глядів та узгодже­н­ня остаточ. висновку. Одна із фундаментал. категорій Е. о. — «цін­ність» як критерій при виборі альтернатив поведінки та прийня­т­тя ріше­н­ня. Найчастіше Е. о. використовують при прийнят­ті рішень стосовно тих процесів, наслідки яких проявляються в майбутньому (екол. та інвестиц. проекти, ін­новац. про­грами тощо). Нині вони незамін­ні у вирішен­ні склад. зав­дань при про­гнозуван­ні ситуацій з великим набором значущих факторів, прийнят­ті рішень за наявності декількох альтернатив, тобто тоді, коли необхідно залучати зна­н­ня, інтуїцію, досвід висококваліфіков. фахівців. Достовірності Е. о. досягають шляхом дотрима­н­ня правильної методології обробле­н­ня інформації та логіки об­ґрунтува­н­ня екс­перт. висновку, її критеріями ви­ступають обʼєктивність і від­творюваність результату. Заг.-ві­домий метод Е. о. — метод «Дельфі», використовуваний у США від 1960 для про­гнозува­н­ня наук.-тех. роз­витку: у першому турі екс­перти називають вірогідні дати тих чи ін. майбут. дій, у другому — зна­йомляться з про­гнозами ін., після чого у процесі обговоре­н­ня на­ближаються до серед. значень (нині один із найпоширеніших у різних сферах діяльності). Метод «сценаріїв» — декомпозиція зав­дань про­гнозува­н­ня, що перед­бачає виділе­н­ня набору окремих варіантів роз­витку подій, в сукупності охоплюючи всі можливі альтернативи роз­витку. Його використовують для екс­перт. соц.-екон. про­гнозува­н­ня з метою прийня­т­тя управлін. ріше­н­ня. В умовах від­сутності стабільності та ви­значеності виникає необхідність мати декілька сценаріїв роз­витку подій, кожен з яких описує роз­виток процесів від­повід­но до їхніх індивідуал. рис, особливостей походже­н­ня, наслідків та можливостей попередже­н­ня. При оброблен­ні по­глядів екс­пертів використовують різноманітні статист. і матем. методи, що до­зволяють пере­віряти, узгоджувати та усереднювати думки екс­пертів. Метод «мозк. штурму» базується на спіл. взаємодоповнюючому обговорен­ні ідей та ви­окремлен­ні найвагоміших результатів, які стають під­ґрунтям остаточ. зна­н­ня. При пере­ході до ринк. економіки виник новий різновид Е. о. — процедура ви­значе­н­ня вартості майна, майнових прав, нематеріал. активів і бізнесу. В процесі ви­значе­н­ня вартості обʼєктів екс­перт від­творює логіку та принципи поведінки осн. субʼєктів ринку (продавця та покупця). Саме тому теор. базою Е. о. стають принципи, в яких виражені базові установки, фактори й закономірності, що впливають на формува­н­ня вартості. Серед гол. — принципи корисності, заміще­н­ня, очікува­н­ня, конкуренції, попиту та пропозиції, найкращого й ефектив. викори­ста­н­ня. Достовірність і точність Е. о. залежать від дотрима­н­ня технології оцінюва­н­ня, яка перед­бачає послідовність певних дій: виявле­н­ня про­блеми, по­становка цілей та зав­дань оцінюва­н­ня; дослідж. ринку оцінюваного активу, тенденцій і факторів його роз­витку; пошук інформації, її збір та ідентифікація; обробле­н­ня інформації (пере­вірка повноти, достовірності, якісності); вибір бази оцінки як комплексу оціноч. процедур, що ви­значаються метою оцінки, умовами володі­н­ня активами та від­повід­ають їхнім видам вартості; викори­ста­н­ня під­ходів до оцінки і здійсне­н­ня метод. процедур; узгодже­н­ня отриманих результатів та затвердже­н­ня висновку про вартість активу. При проведен­ні оцінки ви­значають конкрет. вид вартості як вірогід. суми грошей, що може бути отримана за обʼєкт на час оцінки, виходячи із умов його майбут. викори­ста­н­ня та мети укладеної угоди. Певний вид вартості, ви­значений шляхом за­стосува­н­ня особл. метод. під­ходів, методів і процедур, називають базою оцінки. Ринк. базу оцінки використовують за умови, що угодою не перед­бачені обмеже­н­ня (нормативно-правові, за кількістю покупців та продавців, специфіч. ознаками активу) або додатк. вимоги (зокрема термін маркетинг. періоду), що можуть вплинути на майбутні екон. вигоди від володі­н­ня обʼєктом оцінки; неринк. — за наявності певних об­ставин (необхідність швидкого продажу тощо) й особл. факторів, які впливають на умови користува­н­ня обʼєктом (до неринк. належать від­творюв., інвестиц., ліквідац., страхова, оподатк. форми вартості). Метод. основа Е. о. — конкретні способи ви­значе­н­ня вартості (витрат., дохід., порівнял.), що перед­бачають послідовність оціноч. процедур. Витрат. під­хід перед­бачає алгоритм: С витрат. = (С в.–И), де С витрат. — вартість обʼєкта, ви­значена на основі витрат. під­ходу, С в. — вартість від­творе­н­ня (заміще­н­ня) обʼєкта, И — знеціне­н­ня (фіз., функціонал., зовн.) обʼєкта. Дохід. під­хід ви­значає вартість обʼєкта, виходячи із сумар. величини майбут. доходів, очікуваних від викори­ста­н­ня обʼєкта найкращим та ефектив. засобом. Осн. алгоритм цього під­ходу:

де PV — нинішня вартість обʼєкта, FV — майбутні доходи від обʼєкта, (1+i) — ставка капіталізації (дис­конту). Дохід. під­хід перед­бачає два методи роз­рахунку: прямої капіталізації — використовують в умовах по­стій. за роз­міром і рівного за періодами про­гнозува­н­ня грош. потоку; непрямої капіталізації (дис­контува­н­ня) — якщо про­гнозов. грош. потік не­стабіл. або його отрима­н­ня обмежене певним часом. Порівнял. під­хід базується на врахуван­ні поточ. цін на аналог. обʼєкти та їх коректува­н­ня на від­мін­ності, притаман­ні оцінюваному обʼєкту. Його алгоритм (у заг. ви­гляді): С порівнял. = С аналог. +/– П, де С порівнял. — вартість обʼєкта, роз­рахована порівнял. під­ходом, С аналог. — вартість обʼєктів-аналогів, П — величини існуючих поправок. Якщо аналогові обʼєкти характеризуються більш ніж одним фактором від­мін­ності, то для порівнял. оцінки необхідно використовувати багатомірні методи аналізу інформації. Узгодже­н­ня результатів, отриманих шляхом викори­ста­н­ня всіх під­ходів, здійснюють екс­перти на основі досвіду та профес. знань.

Завантажити статтю