ЖАРТ — дотепний вислів, комічна дія, оксиморон, що викликає сміх. Побутує здавна в усній нар. творчості як ім­провізов., невеликий за обсягом, сюжетно завершений твір із несподіваною коміч. роз­вʼязкою, наповнений нісенітницями, каламбурами, приказками, прислівʼями, звуконаслідува­н­нями, алогізмами тощо; використовують для роз­ваги, присоромле­н­ня. В основі Ж. — оригін. смішна вигадка, дотеп. Жартуючи, висміюють негат. люд. риси, комічну поведінку, згубні пристрасті, побут. ситуації. Ж. часто ставав першоосновою бурлеску, інтермедії, водевілю, фарсу; може набувати худож. форми вірша, жартівливої пісні, анекдоту, гуморески, усмішки, фейлетону, шаржу, пародії, ґротеску, небилиці, фабльо та ін. Водночас Ж. по­значають зафіксований самим автором літ. жанр гуморист. чи сатир. характеру — пʼєси з коміч. колізіями пере­важно побут. плану, напр., «Драма без горілки (Жарт в одній дії)», «Химерний батько» (Жарт у двох діях) В. Самійленка. Ж. використовували у літ. творчості С. Ру­данський, І. Котляревський, Г. Квітка-Основʼяненко, І. Нечуй-Левицький, Остап Вишня, М. Годованець, С. Олійник, О. Ковінька, П. Глазовий, Д. Білоус, І. Немирович, О. Жолдак, О. Чорногуз, В. Іванович, Є. Дудар та ін. Ж. може бути елементом проз. чи віршов. творів.