Жебуньови

Визначення і загальна характеристика

ЖЕБУНЬО́ВИ — брати, учасники народницького руху.

Микола (1847 — ?),

Володимир (1848 — 09(22). 06. 1915),

Сергій (1849 — 10. 06. 1924)

Олександровичі народилися в Олександрів. пов. Катеринослав. губ. у замож. поміщиц. родині, що походила від серб. дворян. роду Жабуничів, які пере­їхали до Росії у 18 ст. і мали великі помістя у Павло­град., Олександрів. та Новомоск. пов. Катеринослав. губ. Здобували освіту в приват. пансіоні у Москві, згодом — у гімназії в Харкові. На­прикінці 1860-х рр. захопилися ідеями етич. народництва, стали учасниками «Санжарів. комуни», «ході­н­ня в народ» (1870). На поч. 1870-х рр. брали участь у роботі Харків. гуртка народниц. молоді (на зразок козац. кола), потрапили під неглас. на­гляд поліції. 1872 виїхали до м. Цюрих, де організували народниц. гурток «жебуністів» (ідейна платформа близька до «лавристів» та «чайковців»), належали до пропагандист. течії у заг.-рос. народництві. Після поверне­н­ня до Рос. імперії провели зʼїзд гуртка у Києві (листопад 1873). У 1874 Володимир і Сергій вчителювали і проводили пропагандист. роботу серед селян Конотоп. пов. Черніг. губ., згодом Володимир продовжив народниц. діяльність у Харкові, Сергій — в Одесі. Навесні 1874 Микола і Сергій від­крили в Одесі кузню, яка стала опор. пунктом народників і місцем зберіга­н­ня нелегал. літ-ри (у ній працювали народники Л. Дическуло, Ю. Крижанівський, О. Костюрін). 5 серпня 1874 Володимир заарешт. у Харкові, у ніч з 21 на 22 серпня того ж року Микола та його дружина Зінаїда, рятуючись від жандармів, виїхали до Одеси, звідки емігрували. За кордоном вони написали оповіда­н­ня «Правда ли, что ласковый теленок двух маток сосет?» («Работник», 1875, № 1), згодом контактували із женев. гуртком М. Драгоманова. Деякий час проживали у Парижі (Микола під­тримував стосунки з франц. політ. діячами), у вересні 1878 вимушено покинули Францію через членство Миколи у Інтернац. товаристві. З часом він зневірився у рев. ідеї, ві­ді­йшов від участі у визв. русі та по­просив царя про помилува­н­ня. Після його отрима­н­ня офіційно оселився на Катеринославщині, 1883–86 жив під гласним на­глядом поліції.

Володимир, звинувачений у приналежності до Харків. рев. гуртка, звільнений під грош. за­ставу, однак у липні 1875 притягнутий до ді­зна­н­ня при Херсон. губерн. жардарм. упр. у звʼязку з діяльністю в Одесі, згодом — до суду за «злочин­ну пропаганду в імперії». Після виправ­да­н­ня проживав під гласним на­глядом поліції у Валків. пов. Харків. губ. Пере­йшов на нелегал. становище, разом із І. Глушковим очолив один із народниц. гуртків у Харкові, став прихильником ідеолога рос. народництва М. Михайловського. Проводив рев. пропаганду серед учнів. молоді у м. Катеринослав (нині Дні­пропетровськ), Полтаві, під­тримував кон­спіративні звʼязки з київ. і харків. есерів. гуртками. У 1870–80-х рр. пере­йшов на ідейні позиції «Нар. волі», очолив народовол. групу в Одесі. 19 липня 1881 заарешт. у Москві, 1882 від­правлений на 5-річне засла­н­ня до Сх. Сибіру. Його дружина Марія поділяла по­гляди чоловіка і вирушила за ним. 1884 за станом здоровʼя пере­ведений у м. Балаганськ Іркут. губ., 1886 — у м. Мінусінськ. 1887 глас. на­гляд продовжено ще на 3 р. з правом пере­їхати на Катеринославщину. На поч. 20 ст. ві­ді­йшов від боротьби з царизмом.

Сергій заарешт. в Одесі 24 серпня 1874. Зробив не­вдалу спробу втекти з увʼязне­н­ня під час транс­портува­н­ня залізницею. Засудж. на «процесі 193-х». У Петропа­влов. фортеці (С.-Петербург) 25 травня 1878 став третім серед 24-х засуджених, які під­писали заяву проти існуючої системи самодержавства. Від­правлений на засла­н­ня у Сибір, де пере­бував до поч. 1890-х рр. На заслан­ні не припиняв боротьби, за що під­даний новим ре­пресіям. 1891–95 працював у м. Словʼянськ (нині Донец. обл.), Полтаві та Харкові. У 2-й пол. 1890-х рр. під­даний суду за рев. пропаганду, але виправ­даний. Загалом від­був 13 р. увʼязне­н­ня. На поч. 20 ст. захопився культурництвом. У період 1-ї світової війни прихильно ставився до соціал-демократії.

Літ.: Процесс 193-х. Москва, 1906; Ковалик С. Сергей Александрович Жебунев // Каторга и ссылка. 1924. № 5(12); Итенберг Б. С. Движение революцион­ного народничества. Народнические кружки и «хождение в народ» в 70-х годах ХІХ в. Москва, 1965; Рудько М. П. Революційні народники на Україні (70-ті роки ХІХ ст.). К., 1973; Світленко С. Народне оповіда­н­ня «сен-жебуністів» // Козацтво. 1996. № 1(4); Його ж. Брати Жебуньови: метаморфози еволюції народницького світо­гляду // Над­дні­прян. Україна: істор. процеси, події, по­статі: Зб. наук. пр. Дн., 2003. Вип. 2.

ДА: ЦДІА України у Києві. Ф. 442, оп. 824, спр. 94; Держ. арх. Одес. обл. Ф. 2, оп. 2, спр. 1423; Гос. арх. РФ. Ф. 109, 3 эксп., 1874 г., д. 144, ч. 3, 11; Ф. 112, оп. 1, д. 298, 396; Гос. истор. музей. Отдел письмен. источников (Москва). Ф. 297, оп. 1, д. 15.

С. І. Світленко

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю