Жирко Тарас Володимирович

ЖИРКО́ Тарас Володимирович (31. 01. 1961, Львів) — актор, режисер. Брат О. Козинкевич, чоловік Т. Олексенко-Жирко. Народний артист України (2018). Державна премія ім. І. Котляревського (1995). Закін. Київ. інститут театр. мистецтва (1985; курс В. Зимньої). Відтоді (з перервою) працював у Львів. ТЮГу, 1988–2003 — Нац. укр. драм. театрі ім. М. Заньковецької (Львів). Від 2004 — актор Нац. драм. театру ім. І. Франка (Київ).

Ролі: Гриць («Маруся Чурай» за Л. Костенко), Петро І («Павло Полуботок» Костя Буревія), Меценат («Оргія» Лесі Українки), Дарнлей («Віват, Королево!» Р. Болта), Тургенєв («Лев і Левиця» І. Коваля), Князь Мишкін («Ідіот» за Ф. Достоєвським), Гуров («Дама з собачкою» А. Чехова), Ісус («Ісус, син Бога живого» В. Босовича); у кіно — Стась («Час збирати каміння», телесеріал, 1990–96, реж. В. Андрощук), Ісус («Одержима», 1992, реж. В. Миронюк), Радник («Сьома каблучка чаклунки», 1999, реж. Б. Небієрідзе; усі — «Укртелефільм»), Отець Кадило («Залізна сотня», 2004), Климентій Шептицький («Владика Андрей», 2008; обидва — реж. Олесь Янчук, «Олесь-фільм»).

Вистави: «Поет і натхнення» Ю. Словацького (польс. мовою, 1996, «Сцена Галіціана»), «Офіра» Ю. Липи (2001, театр «Небо»), «Код Шевченка» В. Іванишина (2007–08, Філармонія; усі — Львів), «Ассо та Піаф» О. Миколайчука (2008, театр «Сузір’я», Київ).

Літ.: Веселка С. Фаталізм оптимізму Тараса Жирка // Високий Замок. 2002, 2 лип.; Стефанова Н. Тарас Жирко: «Наш народ є обраним» // Кіно-Театр. 2004. № 2.

Н. В. Попович-Кузнецова

Основні ролі

Гриць («Маруся Чурай» за Л. Костенко), Петро І («Павло Полуботок» Костя Буревія), Меценат («Оргія» Лесі Українки), Дарнлей («Віват, Королево!» Р. Болта), Тургенєв («Лев і Левиця» І. Коваля), Князь Мишкін («Ідіот» за Ф. Достоєвським), Гуров («Дама з собачкою» А. Чехова), Ісус («Ісус, син Бога живого» В. Босовича); у кіно – Стась («Час збирати каміння», телесеріал, 1990–96, реж. В. Андрощук), Ісус («Одержима», 1992, реж. В. Миронюк), Радник («Сьома каблучка чаклунки», 1999, реж. Б. Небієрідзе; усі – «Укртелефільм»), Отець Кадило («Залізна сотня», 2004), Климентій Шептицький («Владика Андрей», 2008; обидва – реж. Олесь Янчук, «Олесь-фільм»).

Основні вистави

«Поет і натхнення» Ю. Словацького (польс. мовою, 1996, «Сцена Галіціана»), «Офіра» Ю. Липи (2001, театр «Небо»), «Код Шевченка» В. Іванишина (2007–08, Філармонія; усі – Львів), «Ассо та Піаф» О. Миколайчука (2008, театр «Сузір’я», Київ).