Житецький Павло Гнатович

Визначення і загальна характеристика

ЖИТЕ́ЦЬКИЙ Павло Гнатович (23. 12. 1836 (04. 01. 1837), м. Кременчук, нині Полтав. обл. — 05(18). 03. 1911, Київ) — мово­знавець, фольклорист, педагог, громадський діяч. Батько Г. Житецького. Доктор рос. словесності (1908), член-кореспондент С.-Петербур. АН (1898). Дійсний член НТШ (1903). Закін. у Києві духовну академію (1860) та Університет св. Володимира (1864). Від­тоді працював викл. Камʼянець-Поділ. гімназії (нині Хмельн. обл.), від 1868 — у гімназіях Києва; 1874–93 — у Колегії П. Ґалаґана. Від поч. 1860-х рр. — актив. чл. громадів. руху Києва. Дотримувався нац.-культурниц. напрямку. Один з основоположників укр. мово­знавства. Наукові дослідже­н­ня: історія української мови, література і фольклор. У пр. «Очеркъ звуковой исторіи малорус­скаго нарѣчія» (К., 1876) по­ставив і роз­вʼязав пита­н­ня про занепад редукованих ъ та ь, звукову природу ѣ та його пере­хід в і. У роз­відці «Описаніе Пере­сопницкой рукописи ХVІ в.» (К., 1876) роз­крив мовні та палеогр. особливості памʼятки, виявив у її текс­ті риси живого нар. мовле­н­ня. Автор праць з історії української літературної мови: «Очеркъ литературной исторіи малорус­скаго нарѣчія въ ХVІІ вѣке съ приложеніемъ словаря книжной малорус­ской рѣчи по рукописи ХVІІ вѣка» (К., 1889) та «“Энеида” Котляревскаго и древнейший списокъ ея въ связи съ обзоромъ малорус­ской литературы ХVІІІ вѣка» (К., 1900). Дослідив функціонува­н­ня у писемності 17–18 ст. двох типів старої літ. мови — словʼяно-укр.; першим показав значе­н­ня «Енеїди» І. Котляревського для формува­н­ня нової літ. мови. Становле­н­ня нової літ. мови роз­глядав у її звʼязках із старокнижною; вбачав у мовно-літ. діяльності І. Котляревського роз­виток традицій вжива­н­ня живого нар. мовле­н­ня у низьких жанрах староукр. писемності. Ви­вчав шляхи роз­витку рос. літ. мови («Къ исторіи литературной рус­ской рѣчи въ XVIII ст.», С.-Петербургъ, 1903). Виявляв інтерес до історії мово­знавства (ст. «Диалогъ Платона “Кратилъ”», 1890; «Гумбольдтъ въ исторіи философскаго языко­знанія», 1900). Помітне місце в історії укр. фольклористики посіла праця Ж. «Мысли о народныхъ малорус­скіхъ думахъ» (К., 1893). У пр. «О пере­водахъ Евангелій на малорус­скій языкъ» (С.-Петербургъ, 1905) здійснив наук. аналіз мови тогочас. укр. пере­кладів Євангелія з екс­курсом в історію пере­кладу євангел. текс­тів українською мовою. Об­стоював думку, що Київ. Русь є колискою лише українського народу. На думку Ж., осн. риси укр. вокалізму склалися ще у 12–13 ст. Роз­робляв пита­н­ня методики викла­да­н­ня української мови і літ-ри у школі. Автор шкіл. під­ручників: «Теорія сочиненія» (1895), «Теорія поэзіи», «Очерки по исторіи поэзіи» (обидва — 1898; усі — Київ). Брав активну участь в опрацюван­ні норм укр. правопису. Роз­роблена Ж. правописна система частково викори­стана в україномов. частині «Записокъ Юго-Западнаго отдѣла Рус­скаго гео­графическаго общества» (1873–76), мала вплив на правопис «Словаря української мови» (ред. Б. Грінченко, К., 1907–09), у впорядкуван­ні та під­готовці до друку якого Ж. брав активну участь.

Пр.: Нарис літературної історії української мови в ХVІІ віці. Л., 1941; Ви­брані праці: Філологія. К., 1987.

Літ.: Плачинда В. П. П. Г. Житецький // НТЕ. 1966. № 4; Жовтобрюх М. А. П. Г. Житецький (До 150-річчя з дня народж.) // УМЛШ. 1986. № 12; Плачинда В. П. Павло Гнатович Житецький. К., 1987.

Л. Т. Масенко

Завантажити статтю