Житецький Павло Гнатович

ЖИТЕ́ЦЬКИЙ Павло Гнатович (23. 12. 1836 (04. 01. 1837), м. Кременчук, нині Полтав. обл. — 05(18). 03. 1911, Київ) — мовознавець, фольклорист, педагог, громадський діяч. Батько Г. Житецького. Доктор рос. словесності (1908), член-кореспондент С.-Петербур. АН (1898). Дійсний член НТШ (1903). Закін. у Києві духовну академію (1860) та Університет св. Володимира (1864). Відтоді працював викл. Кам’янець-Поділ. гімназії (нині Хмельн. обл.), від 1868 — у гімназіях Києва; 1874–93 — у Колегії П. Ґалаґана. Від поч. 1860-х рр. — актив. чл. громадів. руху Києва. Дотримувався нац.-культурниц. напрямку. Один з основоположників укр. мовознавства. Наукові дослідження: історія української мови, література і фольклор. У пр. «Очеркъ звуковой исторіи малорусскаго нарѣчія» (К., 1876) поставив і розв’язав питання про занепад редукованих ъ та ь, звукову природу ѣ та його перехід в і. У розвідці «Описаніе Пересопницкой рукописи ХVІ в.» (К., 1876) розкрив мовні та палеогр. особливості пам’ятки, виявив у її тексті риси живого нар. мовлення. Автор праць з історії української літературної мови: «Очеркъ литературной исторіи малорусскаго нарѣчія въ ХVІІ вѣке съ приложеніемъ словаря книжной малорусской рѣчи по рукописи ХVІІ вѣка» (К., 1889) та «“Энеида” Котляревскаго и древнейший списокъ ея въ связи съ обзоромъ малорусской литературы ХVІІІ вѣка» (К., 1900). Дослідив функціонування у писемності 17–18 ст. двох типів старої літ. мови — слов’яно-укр.; першим показав значення «Енеїди» І. Котляревського для формування нової літ. мови. Становлення нової літ. мови розглядав у її зв’язках із старокнижною; вбачав у мовно-літ. діяльності І. Котляревського розвиток традицій вживання живого нар. мовлення у низьких жанрах староукр. писемності. Вивчав шляхи розвитку рос. літ. мови («Къ исторіи литературной русской рѣчи въ XVIII ст.», С.-Петербургъ, 1903). Виявляв інтерес до історії мовознавства (ст. «Диалогъ Платона “Кратилъ”», 1890; «Гумбольдтъ въ исторіи философскаго языкознанія», 1900). Помітне місце в історії укр. фольклористики посіла праця Ж. «Мысли о народныхъ малорусскіхъ думахъ» (К., 1893). У пр. «О переводахъ Евангелій на малорусскій языкъ» (С.-Петербургъ, 1905) здійснив наук. аналіз мови тогочас. укр. перекладів Євангелія з екскурсом в історію перекладу євангел. текстів українською мовою. Обстоював думку, що Київ. Русь є колискою лише українського народу. На думку Ж., осн. риси укр. вокалізму склалися ще у 12–13 ст. Розробляв питання методики викладання української мови і літ-ри у школі. Автор шкіл. підручників: «Теорія сочиненія» (1895), «Теорія поэзіи», «Очерки по исторіи поэзіи» (обидва — 1898; усі — Київ). Брав активну участь в опрацюванні норм укр. правопису. Розроблена Ж. правописна система частково використана в україномов. частині «Записокъ Юго-Западнаго отдѣла Русскаго географическаго общества» (1873–76), мала вплив на правопис «Словаря української мови» (ред. Б. Грінченко, К., 1907–09), у впорядкуванні та підготовці до друку якого Ж. брав активну участь.

Рекомендована література

1. Плачинда В. П. П. Г. Житецький // НТЕ. 1966. № 4;
   Google Scholar Internet
2. Жовтобрюх М. А. П. Г. Житецький (До 150-річчя з дня народж.) // УМЛШ. 1986. № 12;
   Google Scholar Internet
3. Плачинда В. П. Павло Гнатович Житецький. К., 1987.
   Google Scholar Internet

Завантажити статтю