Житлово-комунальне господарство (ЖКГ)

ЖИТЛО́ВО-КОМУНА́ЛЬНЕ ГОСПОДА́РСТВО (ЖКГ) — галузь господарства, що забезпечує житлово-побутові потреби населе­н­ня шляхом під­трима­н­ня у належному стані приміщень та будинків, здійснює обслуговува­н­ня побутових потреб населе­н­ня, вирішує пита­н­ня благоустрою та впорядкува­н­ня населених місць, а також по­стача­н­ня необхідних ресурсів води, газу, тепла й електро­енергії. Під­галузі ЖКГ України: житл. госп-во; тепло­енергетика; водопо­стача­н­ня та водовід­веде­н­ня; благоустрій і комунал. обслуговува­н­ня; міський електротранс­порт. Структура ЖКГ: міські житл. будинки з усім наяв. у них інж. устаткува­н­ням, ремонтно-буд., вироб., транс­порт­ні та ін. господарства, що обслуговують житл. фонд і входять у систему упр. житл. фондом як його матер.-тех. база; сан.-тех. (водопо­стача­н­ня та водовід­веде­н­ня, житл.-екс­плуатац., з прибира­н­ня тер. насел. місць та сан. очище­н­ня домоволодінь, пральні, лазні, купал.-плавал. споруди), транс­порт­ні (міський громад. пасажир. транс­порт — метрополітен, трамвай, тролейбус, фунікулер, канатні дороги, автобуси, таксі; водний транс­порт місц. при­значе­н­ня), енергет. (електричні, газові та теплофікац. роз­поділ. мережі, опалювал. котельні, тепло­електроцентралі і ТЕС, газові заводи, які обслуговують насел. пункти) під­приємства; споруди зовн. благоустрою насел. місць — дороги і тротуари, мости та шляхо­проводи, під­земні та наземні пішохідні пере­ходи й естакади, споруди і мережі зливової (водостічної) ка­налізації, набережні, гідротех. споруди, при­значені для запобіга­н­ня зсувів і затопле­н­ня тер., їх осуше­н­ня, берегоукріпле­н­ня, зелені насадже­н­ня заг. користува­н­ня, вуличне освітле­н­ня; готелі, служби землекористува­н­ня, інвентаризації будівель, споруд і мереж, цвинтарі, крематорії, організації, які надають ритуал. послуги. Нині стан ЖКГ України фахівці роз­цінюють як критичний. Серед його осн. про­блем — недо­статня керованість, неконтрольованість, низька якість роботи житл.-комунал. під­приємств і послуг, які вони надають; низька фінанс. спроможність; за­старілість та малоефективність, вразливість, зокрема перед ціновим фактором, існуючої системи енерго- та теплозабезпече­н­ня помешкань; нерівноважність від­носин, незахищеність мешканців від свавіл. дій по­стачальників комунал. послуг. Одним із осн. норматив. документів щодо ЖКГ України є «Про­грама реформува­н­ня і роз­витку житлово-комунального господарства на 2002–2005 роки і на період до 2010 року» («Міське господарство України», 2002, № 1). Від­повід­но до неї пріоритет. напрямом при­скореного реформува­н­ня ЖКГ було впровадже­н­ня ефектив. енергоощадної політики. 11 червня 2009 Президентом України під­писано Закон України «Про Загальнодержавну про­граму реформува­н­ня і роз­витку житлово-комунального господарства на 2009–2014 роки» («Ві­домості ВР України», 2009, № 47–48). Гол. орган у системі центр. органів виконав. влади з питань забезпече­н­ня реалізації держ. політики у сфері ЖКГ, житл. політики та міського електрич. транс­порту — Міністерство з питань ЖКГ України. При ньому функціонує Держ. житл.-комунал. інспекція. Від 2007 виходить ж. «Житлово-комунальне господарство України». Під­готовку, пере­підготовку та під­вище­н­ня кваліфікації фахівців для під­приємств, установ і організацій житл.-комунал. сфери здійснює Академія житлово-комунального господарства Державна (Київ).

Завантажити статтю