Дудко Федір Степанович
ДУДКО́ Федір Степанович (псевд.: Одуд, Ф. Карпенко, Шпак; 25. 04 (07. 05). 1885, с. Шабалинів Сосниц. пов. Черніг. губ., нині Короп. р-ну Черніг. обл. — 01. 03. 1962, Нью-Йорк) — письменник, журналіст. Дід Ю. Осінчук. Навч. у Глухів. і Новгород-Сівер. г-зіях, на курсах журналістики при Моск. університеті (1904–06). Від 1907 друкував у пресі демократ. спрямування статті й оповідання, зокрема у г. «Светоч», «Киевские отклики», «Рада», «Відродження». Від 1920 мешкав у м. Тарнув (Польща), 1922–39 — у Львові, де працював у б-ці НТШ. Від 1941 — ред. укр. г. «Наше слово» (м. Брест) і «Пінська газета» (Білорусь). У Бресті 5 місяців був ув’язн. ґестапо. Від 1944 — у Німеччині (співроб. г. «Голос», Берлін), від 1949 — у США. Працював у ред. «Лікарського вісника» (Нью-Йорк, 1959–61). Один із засн. і ред. ж. «Новий світ». Більшість творів Д. тематично пов’яз. з визв. змаганнями в Україні 1917–21, романт. піднесені, хоч і переповнені натураліст. деталями. Автор зб. оповідань «Краса життя» (1922), «Глум» (1925; обидві — Львів; Краків), «Дівчата очайдушних днів» (Л., 1937; Авґсбурґ, 1948), «Заметіль» (Авґсбурґ, 1948), повістей «Чорний Крук» (Л., 1930; новий варіант — «Отаман Крук», Прага, 1941; Авґсбурґ, 1946), «Стрибожа внука» (Авґсбурґ, 1948; про Анну Ярославну), роману-тетралогії з доби визв. змагань «В заграві» («Чорторий», «Квіти і кров», «На згарищах», «Прірва», Л., 1928–31), романів «Великий гетьман» (1936; Авґсбурґ, 1948; про І. Мазепу), «Війна» (ч. 1, Авґсбурґ, 1947; про події на Зх. Україні 1939–40) та ін. Залишив спогади «Моя молодість» (Ню Йорк; Джерзі Ситі, 1965).
Рекомендована література
- Дорошенко В. Життєвий шлях Федора Дудки // Київ. Філадельфія, 1962. № 4;
- Мукомела О. Дудко Федір // Укр. журналістика в іменах. Л., 2000. Вип. 7.
Завантажити статтю
Людина 
