ДУ́НДИЧ Олеко (справж. імʼя — Тома; 13. 04. 1896, за ін. даними — 12. 08. 1897, с. Грабовац, Австро-Угорщина, нині Хорватія — 08. 07. 1920, побл. Рівного) — учасник воєн­них дій 1918–20. Орден Червоного Прапора (1921, посмертно). Під час 1-ї світової війни воював у складі австро-угор. армії, у травні 1916 побл. Луцька потрапив у рос. полон. Добровільно вступив у 1-у дивізію Серб. корпусу в Росії. Від жовтня 1917 — в червоногвард. інтернац. загоні. Брав участь у боях в р-ні Одеси та в Донбасі. У березні 1918 очолив партизан. загін, сформов. в околицях м. Бахмут (нині м. Артемівськ, Донец. обл.), який уві­йшов до складу 1-ї Донської рад. кавалерій. бригади під командува­н­ням Б. Думенка (згодом — С. Будьон­ного). Учасник оборони м. Царицин (нині м. Волго­град, РФ). Був пом. командира полку, командиром кавалерій. дивізіону при штабі 1-ї Кін­ної армії. Від червня 1920 — пом. командира 36-го полку 6-ї кавалерій. дивізії. Від­значався винятковою хоробрістю, користувався популярністю у військах, неодноразово поранений. Загинув у бою. На його могилі у Рівному встановлено обеліск.