Крішнаїти

КРІШНАЇ́ТИ — послідовники Між­народного товариства сві­домості Крішни. Віровче­н­ня К. базується на ведичних священ­них писа­н­нях. Індуїзм, або ведичні релігійні традиції, завжди існували як сукупність багатьох від­носно само­стійних релігійних груп. Дослідники класифікують їх на під­ставі поклоні­н­ня пере­важно або Богові Вішну, або Ши­ві, або Калі. Загальна чисельність послідовників Вед становить бл. 720 млн осіб: вайшнав. гілка індуїзму (поклоні­н­ня Вішну або Крішні) — бл. 500 млн, шиваїтів (поклоняються Шиві як верховному божеству) — бл. 180 млн, шактів (поклоняються Шакті або Калі) — бл. 20 млн, решта поклоняється різним напів­богам.

Вче­н­ня, якого дотримуються послідовники Між­народного товариства сві­домості Кріш­ни, викладено у багатьох філософських і богословських працях най­ближчих послідовників видатного реліг. реформатора Індії, проповід­ника бгакті (від­даності та любові до Бога) Шрі Крішни Чай­танйі Махапрабгу (1486–1537). Згідно з ним Бог є Вищою Абсолютною Істиною. Ви­­окремлюють три основні аспекти Бога, або Абсолютної Істини: Брахман — єдина, неподільна, без­особова основа творі­н­ня; все­пронизуючий, всю­дисущий та все­знаючий Дух — Параматма, у ви­гляді якого Бог пере­буває в серці кожної живої істоти; особистісна іпостась Бо­га — Бгагаван, яку вважають найвищою. Найповніше всі якості Бога знаходять прояв у його особистісній іпостасі. Він активно втручається у справи цього світу, від­повід­ає на молитви вірян, приходить їм на допомогу і, водночас, у своєму транс­­цендентному бутті завжди пере­буває поза матеріальним часом та простором. Саме концепція Бога-особи до­зволяє постулювати існува­н­ня різноманітних його енергій. Внутрішня (або вища, духовна) енергія будує духовний світ, царство Бога; зовнішня (нижча, ма­теріальна) енергія (майа) творить матеріальний світ. Межова енергія, що за­ймає проміжне положе­н­ня, — душі, живі істоти, які населяють духовний і матеріальний світи. Бгагаван виражає себе у нескінчен­ному роз­маїт­ті форм та втілень, що є різними аспектами його особистості.

Різноманітні форми та втіле­н­ня Господа мають різні імена, головний серед яких для вішнуїтів є Вішну («Всюдисущий») та Крішна («Все­приваблюючий»). Втіле­н­ня Господа у матеріальному світі називається ава­тарою («той, що сходить»). Навіть приходячи у матеріальний світ, Бог залишається Богом і не потрапляє під вплив нижчої матеріальної енергії. Мета втіле­н­ня Бога у матеріальному світі — привернути до Себе душі, які страждають у ньому від тро­їстих страж­дань (що мають психофіз. природу, спричинені ін. живими істотами, зумовлені непід­владними людині природними факторами), та вказати їм шлях спасі­н­ня. Матеріальний світ залежить від Бога в тому ро­зумін­ні, що не може існувати без Нього. Матеріальна енергія діє ли­ше завдяки тому, що Бог заряджає її енергією сві­домості (у ви­гляді індивід. живих істот). Однак матеріальна енергія створює ілюзію незалежності свого існува­н­ня, тому живі істоти можуть думати, що вони не залежать від Бога. Матеріальний світ — спотворене від­ображе­н­ня від­начального духовного світу. Межова енер­гія Бога, енергія індивідуальних душ, так само як і матеріальна, залежить у своєму існуван­ні від Нього, однак вона наділена сві­домістю. Індивідуальні душі — дживи, що є вічними частками Бога, за своїми характеристиками подібні до Нього. Їх без­ліч і всі вони за природою створені для того, щоб служити Бгагавану — Богові. Служі­н­ня повин­не базуватися на свободі та любові, а не бути під­невільним. Тому всіх джив наділено свободою волі. Їхня сво­бода полягає в тому, що кожна душа має змогу ви­брати те, що вона хоче: служити Богові від­повід­но до своєї природи або ж насолоджуватися матеріал. началом.

По­стійні народже­н­ня живих істот у матеріальному світі складають основу феномену реінкарнації або пере­селе­н­ня душі. Вішнуїти вважають, що душі в матеріальному світі еволюціонують, послідовно втілюючись у більш роз­винутих тілах. Кульмінація еволюційного процесу душі — її втіле­н­ня у людині. Вибір служі­н­ня Богові по­ступово звільняє душу з полону матеріального світу та повертає її до природного стану в духовному світі. Якщо жива істота, що пере­буває в тілі людини, не звертається до служі­н­ня Богові, за законами матеріальної природи (закон карми) вона змушена повернутися у новий еволюційний цикл пере­втілень. Єдиним засобом звільне­н­ня з кругообігу народже­н­ня та смерті є любовне служі­н­ня Богові (бгакті), проте найвищою метою життя, що пере­вищує навіть звільне­н­ня, — без­межна любов до Бога (према). У цьому стані душа на­стільки від­дана Богові, що її не турбує навіть те, чи вдається їй досягнути звільне­н­ня, чи доведеться знову народжуватися.

На основі цих богословських концепцій побудовано й етику бенгальських бгакт-крішнаїтів. Праведними якостями вони вважають ті, що сприяють на­ближен­ню душі до Бога (правдивість, милосердя, володі­н­ня собою, внутр. та зовн. чистота, утрима­н­ня від на­сильства, вмі­н­ня все вибачати, почу­т­тя обовʼязку); гріхов. — ті, які від­даляють душу від Бога та занурюють її в кругообіг матеріал. життя (заздрість, брехливість, корисливість, гординя, грубість, хіть, невігластво, бажа­н­ня зла іншим, ухиля­н­ня від викона­н­ня обовʼязків). Характер. рисою послідовників Товариства сві­домості Крішни є готовність допомогати бідним та знедоленим, насамперед у місцях стихій. лих і воєн. конфліктів. Традицію масової роз­дачі вегетаріан. їжі започаткував Чайтанйа Махапрабгу та його послідовники ще у 16 ст. Великого значе­н­ня благодійності надавав засновник Товариства сві­домості Кріш­ни А.-Ч. Бгактіве­данта Свамі Прабгупада, який говорив, що навколо храмів К. не повин­но бути голодних.

Релігійна практика К. традиційна і майже не від­різняється від прак­тики інших шкіл вішнуїт. бгакті. Це по­вторе­н­ня та спів гімнів (мантр), поклоні­н­ня скульптур. зображен­ням Вішну-Крішни у різних його проявах, культ святих, найвидатніших гуру (духов. вчителів), проведе­н­ня ягʼї (вогняних жер­тво­приношень), самскар (побут. обрядів) тощо. Ритуальну та культову практику вішнуїзму по­дано в ортодоксальних писа­н­нях (Вай­шнава-агамах). Вішнуїзм (особливо бенгал. бгакті) від­значається лібералізмом, від­критістю та не­прийня­т­тям забобон кастової системи. У вішнуїтських текс­тах наголошено, що кожна людина, незалежно від походже­н­ня, може мати до­ступ до релігійної діяльності за умови, що вона щиро вірить у Бога, досягла певного ступ. внутр. та зовнішньої чистоти та про­йшла через від­повід­не посвяче­н­ня.

Релігійна практика К. перед­бачає декілька ступенів посвяче­н­ня. Перше посвяче­н­ня надають кандидатам, котрі як мінімум 1,5 р. дотримуються (і мають намір дотримуватися все життя) т. зв. регулюючих принципів, традиційних для вішнуїтів: не вживати мʼяса, риби, яєць (натомість рекомендовано молоко та молочні продукти), наркотиків та інших дурман­них засобів (до них вони уналежнюють, крім інших, чай, каву, сигарети), не мати позашлюбних статевих звʼяз­­ків, не брати участі в азартних іграх. Посвяче­н­ня може дати лише духовний вчитель, гуру, який отримав цей сан від свого духовного вчителя або від духовних братів, які мають сан. Нині у Між­­народному товаристві сві­домості Крішни бл. 50 осіб є без­посередніми учнями А.-Ч. Бгактіве­данта Свамі Праб­гупада та мають сан духовного вчителя.

Друга обовʼязкова вимога для отрима­н­ня посвяче­н­ня — індивідуальні по­вторе­н­ня на чотках віш­нуїт. молитви-мантри «Харе Крішна, Харе Крішна, Крішна Крішна, Харе Харе / Харе Рама, Харе Рама, Рама Рама, Харе Харе». Це зверне­н­ня до Бога через проголоше­н­ня Його імен Крішна («Все­приваблюючий») й Рама («Джерело всієї радості»), Харе — зверне­н­ня до енергії Господа. Український пере­клад молитви:

«О все­приваблюючий! О джерело всієї радості! О Господня енергіє! Візьміть мене служити Вам!».

Кожен, хто готується до посвяче­н­ня, повинен по­вторювати щоден­но 16 кіл мантри Харе Крішна на чотках, що склада­ються зі 108-ми намистин (три­ває до 2-х годин). По­вторе­н­ня мантр на чотках — давній і не­змін­ний елемент практики всіх шкіл вішнуїзму і майже всіх течій індуїзму. Інша, не менш традиційна форма релігійної практики — колективне спів­а­н­ня мантр (кіртан). Вона є основною від­мін­ною рисою бенгальського вішнуїзму та широко роз­по­всюджена у багатьох штатах Індії, насамперед у Махараштрі, Ас­самі, Орис­сі, Таміланді та Ма­ніпурі.

Друге посвяче­н­ня — церемонія одяга­н­ня священ­ного шну­ра. Для того, щоб його отримати, необхідно бути глибоко обі­знаним у філософії та теології вішнуїзму (зна­н­ня пере­віряють за допомогою спеціальних тестів). Друге посвяче­н­ня робить людину священ­нослужителем (брахманом) і формально до­зволяє їй проводити обряди, поклонятися у вівтарі храму тощо. Третє посвяче­н­ня — на­да­н­ня чернец. сану сан­нйасі. Воно є привілеєм лише небагатьох і надається дуже вибірково. Сан­нйасі дає обіт­ницю цнотливості та від­рече­н­ня від світу. Традиційно титул сан­нйасі отримують люди, які очолюють духовні організації, — матхи. В основі храмового поклоні­н­ня К. — уявле­н­ня про те, що мурті (скульптурне зображен­ня Бога) це один із Його проявів у цьому світі. Спец. ритуал вста­новле­н­ня одухотворює мурті і робить її обʼєктом поклоні­н­ня. Шлях духовного вдосконале­н­ня у бенгальських вішнуїтів (як і в більшо­сті ін. течій індуїзму) формувався за класичним принципом ашрама-дхарми, що перед­бачає роз­поділ людського су­спільства на чотири стани.

Перший — учнівський (брах­мачарйа), який починався з 5–10-ти р. і тривав до 25-ти р. Метою на­вча­н­ня була не лише пере­дача теоретичних знань, а й вихова­н­ня характеру, зокрема таких якостей, як чистота, покірність, невин­ність, вірність обітницям, цілеспрямованість, аскетичність. Після на­вча­н­ня, на­да­н­ня духовного посвяче­н­ня та досягне­н­ня певного рівня зрілості й від­повід­альності, учні за­звичай отримували від вчителя до­звіл повернутися до­дому, одружитися і стати гріха­стхою — домогосподарем. Деякі надавали пере­вагу стану брахмачарі (збережен­ню обітниці невин­ності) й присвячували своє подальше життя духов. справам та просвіті людей шляхом пошире­н­ня духов. знань. Ті, які від­різнялися мудрістю, чистотою, стійкістю, здатністю давати духовні на­станови, могли бути посвячені у чернечий сан (стати сан­нйасі) навіть у молодому віці. Чернечий спосіб життя при­йма­ли, як правило, люди похилого віку, які виростили дітей і виконали всі соц. обовʼязки, а остан­ню чверть свого життя їм належало проводити у від­речен­ні та присвячувати виключно духов. практиці. Пере­ходу від сімейного життя до життя у від­речен­ні пере­дував третій ступ. життя (під­готов. етап) — ванапрастха. Коли діти виро­стали, чоловік із дружиною по­ступово від­далялися від сімейних справ, приділяли більше уваги духовній практиці, вирушали у довготривалі паломництва. В кінці цього етапу чоловік залишав дружину під опікою старшого сина і присвячував решту життя духов. практиці. Такий монах-сан­нйасі, ма­ю­чи жит­тєвий досвід і духовне зна­н­ня, ставав учителем для ін. чл. товариства. Традиція на­ступництва у Т-ві сві­домості Крішни базується на таких давніх текс­тах, як Бгагавад-гіта, Упанішади, Пу­рани. Від­повід­но до ведичноїтрадиції, вона почалася на світанку творі­н­ня з першої створеної у матеріальному світі істоти — Брахми. У різних джерелах присутні іме­на конкретних осіб, через яких пере­давалося на­ступництво, зокрема, «Прамея-ратнавалі» Баладеви Від­йабгушани містить пере­лік, який вважають каноніч­ним. А.-Ч. Бгактіве­данта Свамі Прабгупада, засновник Товариства сві­домості Крішни, не створював нового віровче­н­ня, не заперечував авторитету попередників і не ставав в опозицію до наявної традиції. Своїм послідовникам він намагався прищепити пошану до попередніх вчителів і ви­знаних святих, бережливе ставле­н­ня до духовної та культур. спадщини минулого.

Від­повід­но до вішнуїт. і взагалі інду­їстських традицій, після посвяче­н­ня в сан свамі (сан­нйасі) лю­дина стає ви­знаним духовним лідером і отримує не лише право, а й обовʼязок очолити духовний рух. Історично саме духовні рухи були найхарактернішою формою існува­н­ня та роз­витку бгак­ті. А.-Ч. Бгактіве­данта Свамі Прабгупада не порушував традиції, оскільки наказ поширити вішнуїзм у країнах Заходу він отримав без­посередньо від сво­го гуру (таким чином збережено на­ступництво). Між­нар. товариство сві­домості Крішни зареєстр. 1966 у Нью-Йорку А.-Ч. Бгактіве­дантою Свамі Прабгупадою. 1970 він сформував колегіал. орган — Ке­рівну раду і ще за життя пере­дав йому повноваже­н­ня з упр. товариством, а сам брав участь у роботі ради як один із чл., маючи право лише одного голосу. З часом Між­нар. товариство сві­домості Крішни із централізов. організації з філіями у різних країнах пере­творилося на всесвітню конфедерацію рівноправ. автоном. організацій, обʼ­єд­наних за принципом єд­ності віровче­н­ня та адм. само­стійності. Пред­ставники Товариства сві­домості Крішни з різних країн раз на рік збираються на Всесвітню раду в Індії у Майапурі (Зх. Бенгалія). Найчисельніше і найроз­винутіше у світі Індій. Товариство сві­домості Кріш­ни. Воно нараховує понад 100 тис. актив. чл., серед яких — ві­домі вчені, політики, громад. діячі, зокрема чл. парламенту, під­приємці, а також міль­йони послі­довників. На особл. положен­ні Товариство сві­домості Крішни пере­бу­ває і в тих країнах, де історично сформувалася індій. діаспора. Нині його громади діють у більш ніж 100 країнах світу.

Історія Товариства сві­домості Крішни у країнах пост­радянського простору роз­­почалася 1971 після візиту до Москви А.-Ч. Бгактіве­данти Свамі Прабгупади. Після цього його громади зʼявилися у багатьох містах, проте товариство не було заре­єстроване через політику держ. атеїзму та по­гляд на релігію як на «від­мираючий пере­житок». За роки утисків та ре­пресій у тюрмах і спеціальних таборах увʼяз­не­но бл. 50 вірян-крішнаїтів, декілька осіб, зокрема й одна дитина, загинули. Всіх вірян реабілітовано від­повід­но до Закону «Про реабілітацію жертв політичних ре­пресій».

1990 Рада у справах релігії при РМ УРСР зареєструвала першу релігійну гро­маду К. в Україні — Київську. Ста­ном на 2014 в Україні офіційно зареєстровано 40 громад сві­домості Крішни, бл. 30 проповід­них центрів, 3 духовні на­вчальні заклади; нараховують понад 300 священ­нослужителів, 120 учнів, бл. 10 тисяч активних парафіян і понад 40 тис. послідовників. 1993 створено Центр громад сві­домості Крішни в Україні (має 5 регіональних управлінь), 1996 — Київську духовну академію сві­домості Крішни в Україні (діє філія у Дні­прі). У До­нецьку — Ведична академія культури.

Серед К. загалом високо цінуюють й за­охочують громадську активність, корисну працю (насамперед благодійність), викона­н­ня інших соціальних обовʼязків, зокрема сімейних. Гуманітарна місія «Харе Крішна — їжа життя» — єдина у світі між­народна благодійна організація з роз­дачі вегетаріанської їжі — заснована 1974 Між­народним товариством сві­домості Крішни з метою забезпече­н­ня повноцін­ним вегетаріанським харчува­н­ням незахищених верств населе­н­ня, а також людей, які по­страждали внаслідок стихійних лих та воєн­них конфліктів. Цю допомогу надають людям незалежно від їхньої раси, національ­ності, політичних і релігійних пере­конань, статі. Нині «Харе Крішна — їжа життя» діє у понад 50-ти країнах світу, за час її існува­н­ня у всьому світі роз­дано понад 80 млн без­коштовних обідів. На території Укра­їни створено понад 30 центрів роз­­дачі їжі, найбільші — в Києві, Хар­кові, Дні­пропетровську, Одесі, Львові. Вони роз­дають їжу дітям із багатодітних сімей, ветеранам війни, іншим нужден­ним.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю