ДЮРКГА́ЙМ Еміль (Durkheim Émile; 15. 04. 1858, м. Епіналь, Франція — 15. 11. 1917, Париж) — французький філософ, соціолог-позитивіст. Закінчив Вищу нормальну школу в Парижі (1882). Від­тоді викладав філософію у провінційних ліцеях. 1885–86 — у науковому від­ряджен­ні у Німеч­чині. Від 1887 — у Бордоському університеті: від 1896 — завідувач кафедри соціальної науки; від 1902 — завідувач кафедри науки вихова­н­ня й соціології Сорбон­нського університету. Об­стоював необхідність пошире­н­ня принципів раціоналізму та детермінізму на пі­зна­н­ня соціальних й історичних явищ і слідом за О. Контом наголошував на за­стосуван­ні щодо цих явищ обʼєктивних дослідницьких методів природничих наук. У своїх студіях по­єд­нував елементи еволюціонізму і структурно-функціонального аналізу. В по­ступі су­спільства як ключові процеси ви­окремлював пошире­н­ня соціальної солідарності та формува­н­ня роз­поділу праці. Соціальну солідарність поділяв на «механічну» (архаїчні су­спільства) та «органічну» (роз­винуті су­спільства). Ви­вчаючи елементарні форми релігійного життя, намагався виявити соціальні витоки та ви­значити основні функції релігії. Доклав чимало зусиль, аби довести, що головна соціальна функція релігії — від­творе­н­ня єд­ності су­спільства і висуне­н­ня спільних ідеалів, що стимулюють су­спільний роз­виток. Д. ро­зумів релігію над­звичайно широко, ототожнював її з ідеологією. Серед чин­ників соціального роз­витку надавав пере­вагу еколого-демо­графічним аспектам і під­давав критиці марксизм за пере­більше­н­ня ролі економічних факторів. Заснована Д. наукова школа з соціології була однією з провід­них наукових шкіл у Франції в 1900–30-х рр. і значно вплинула на формува­н­ня початкової методології школи Ан­налів в історіо­графії.