ДЯДИНЮ́К Василь (01. 01. 1900, с. Лучинець Могилів. пов. Поділ. губ., нині Мурованокуриловец. р-ну Вінн. обл. — 21. 01. 1944, Ві­день) — художник-монументаліст і графік. Чоловік О. Козакевич-Дядинюк. Воював у складі Армії УНР. Після поразки визв. змагань потрапив до табору інтернов. укр. вояків у польс. м. Каліш. Звільнений 1924, пере­їхав до Львова, де навч. у мист. школі О. Новаківського (1925–28) та у П. Холодного. 1927–30 здійснив студійні подорожі до Відня, Риму, Флоренції; ви­вчав монум. мистецтво в Париз. консерваторії мистецтв і худож. промислу. 1930–33 — директор школи реліг. мистецтва при монастирі отців-студитів у Львові. Д. роз­писував церкви, створював книжк. і пром. графіку. Працював також у техніці колажу. Був прихильником укр.-візант. стилю, у графіці за­стосовував риси кон­структивізму. За доруче­н­ням митрополита Андрея Шептицького скопіював низку порт­ретів греко-катол. єпис­копів 17–18 ст. Виконав художнє оформле­н­ня книги О. Кисілевської, логотип ж. «Жін. доля». Автор серії порт­ретів «Володарі України», ви­даних як комплект кольор. листівок. 1936 брав участь в оформлен­ні «Показу виробів укр. промислу в Львові». 1938 отримав 2-у премію за кращий маляр. твір на конкурсі в музеї НТШ. Від 1926 — учасник худож. ви­ставок у Львові, Кракові, Відні, Парижі, Празі, Філадельфії та Нью-Йорку. Персон. — у Коломиї (1926). На­прикінці 1943 з родиною при­їхав до Відня, де захворів і помер. 1952 у Нац. музеї в Львові знищено бл. 10-ти творів митця. Нині кілька графіч. робіт Д., зокрема палітурка до зб. «Земля і залізо» Є. Маланюка (1929), порт­рети Б. Хмельницького та І. Мазепи (не датовані, цинко­графія), герб України (не датований, лінорит), зберігаються в архіві Словʼян. б-ки при Нац. б-ці Чес. Респ. у Празі. Іменем Д. 1990 на­звано вулицю в Коломиї.